2017-7-doc

Homolska L. P. Types of Consumers According to Their Perceptions of Brands’ Environmental Friendliness in Brand Communications.

// Наука і освіта. – 2017. – №7. – 63-69.

DOI:

Лілія Петрівна Гомольська,
здобувач кафедри соціальної психології,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
викладач суспільних наук,
Київський інститут музики ім. Глієра,
вул. Л.Толстого-31, м. Київ, Україна, 01032

ТИПИ СПОЖИВАЧІВ ВІДПОВІДНО ДО СПРИЙМАННЯ
НИМИ ЕКОЛОГІЧНОСТІ БРЕНДУ В БРЕНД-КОМУНІКАЦІЯХ

АНОТАЦІЯ:

У статті наведено результати дослідження особливостей сприймання українськими споживачами екологічності бренду в бренд-комунікаціях. Бренд-комунікація являє собою комплекс певних дій у процесі соціальної взаємодії (міжособистісної, міжгрупової, масової), які впливають на думку, мотиви, установки, поведінку споживачів щодо певних компаній, їх продуктів і (чи) послуг. Результатом бренд-комунікації є образ бренду як соціального об’єкту. Про ефективність бренд-комунікацій йдеться у випадку, коли сформований образ бренду формує лояльність споживачів як атитюд, що динамічно розвивається і мотивує індивідів до придбання та споживання відповідного продукту (послуги). За результатами емпіричного дослідження констатовано, що екологічність бренду є вагомим соціально-психологічним механізмом ефективності бренд-комунікацій. За результатами кластерного аналізу виокремлено 4 типи споживачів за сприйманням екологічності бренду в бренд-комунікаціях: «орієнтовані на особистісну значущість екологічності бренду», «орієнтовані на образ бренду, що створює виробник», «орієнтовані на конвенційний рівень бренд-комунікацій», «не орієнтовані на екологічність бренду». Виявлено статистично значущі відмінності у розподілі типів споживачів залежно від ряду соціально-демографічних та організаційно-професійних чинників. Так, зокрема, жінки більше, ніж чоловіки орієнтовані на особистісну значущість екологічності бренду, натомість серед чоловіків дещо більша представленість таких, що взагалі не орієнтовані на екологічність бренду. Серед молодших за віком споживачів більше тих, хто орієнтований на конвенційний рівень бренд-комунікації або взагалі не орієнтований на екологічність бренду в якості регулятора споживацької поведінки (p< 0,01). За результатами дисперсійного аналізу визначено особливості лояльнoстi споживачів залежно від сприйняття ними екологічності бренду як одного із соціально-психологічних механізмів ефективної бренд-комунікації для товарів продовольчої групи. Перспективи подальших досліджень полягають у визначенні сукупності соціально-психологічних механізмів і чинників ефективних бренд-комунікацій, теоретичному обґрунтуванню, розробленні та апробації соціально-психологічних програм підготовки майбутніх менеджерів, маркетологів, працівників рекламної сфери до ефективних бренд-комунікацій тощо.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

бренд, образ бренду, екологічність бренду, атитюд, бренд-комунікація, психологія споживача, лояльність.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аакер Д. Создание сильных брендов / Д. Аакер. – М. : Издательский Дом Гребенникова, 2003. – 440 с.
2. Андреева Г. М. Психология социального познания / Г. М. Андреева. – М. : Аспект Пресс, 2005. – 303 с.
3. Барабанщикова В. А. Основные направления и тенденции развития психологии восприятия / В. А. Барабанщикова // Психология восприятия: Материалы советско-норвежского симпозиума. – М. : Наука, 1989. – С. 5–14.
4. Бровкина Ю. Ю. Социально-психологические основы бренд-коммуникации : монографія / Ю. Ю. Бровкина. – М. : Изд- во Моск. гуманит. ун- та, 2009. – 331 с.
5. Голечьян Н. Эко-маркетинг: в чем выгода экологически благополучного имиджа компании / Н. Голечьян // Корпоративная имиджелогия. – 2008. – №2 (3). – С. 50–55.
6. Льовочкіна А. М. Принципи позитивності і конструктивності та екологічності як базові принципи екологічної психології / А. М. Льовочкіна // Актуальні проблеми психології : зб. на- ук.пр. Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України ; за ред. С. Д. Максименка. – К., 2010.– Т.7, Вип. 24, – С. 160–166
7. Мозер К. Психология маркетинга и рекламы / К. Мозер. — X. : Изд-во «Гуманитарный центр», 2004. – 380 с.
8. Паламарчук О. М. Екологічно орієнтована підприємницька діяльність у сучасному світі: психологічні аспекти: монографія / О. М. Паламарчук. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 400 с.
9. Скребець В. О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи : монографія / В. О. Скребець – К. : Слово, 2004. – 440 с.
10. Фельсер Г. Психология потребителей и реклама / Г. Фельсер. – X. : Изд-во «Гуманитарный центр», 2009. – 704 с
11. Фоломеева Т. В. Лояльность потребителей как социальная установка / Т. В. Фоломеева, Ф. Н. Винокуров // Психологические исследования. – 2012. – Т. 5, № 23. – С. 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://psystudy.ru/index.php/ num/2012v5n23/683-folomeeva23.html
12. Хараш А. У. Восприятие человека как воздействие на его поведение // Психология межличностного познания / А. У. Хараш. – М. : Педагогика, 1981. – С. 25-42.
13. Шарков Ф. И. Магия бренда: Брендинг как маркетинговая коммуникация / Ф. И. Шарков. – М. : Альфа-Пресс, 2006. – 266 с.
14. Швалб Ю. М. Еколого-психологічні чинники сучасного способу життя :кол.монографія ; за наук ред. Ю. М. Швалба / Ю. М. Швалб, О. Л. Вернік, О. М. Гарнець, А. М. Льовочкіна та ін. – К.: Пед. думка, 2008. – 276 с.
15. Brand communication / The Cambridge Business English Dictionary Cambridge University Press. [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://dictionary. cambridge.org/dictionary/english/brand-communication
16. Gabay J. Brand Psychology: Consumer Perceptions, Corporate Reputations / Jonathan Gabay. – UK :Kogan Page, 2015. – 440 р.
17. Oliver R. L. Satisfaction: A Behavioral Perspective on the Consumer / R. L. Oliver. – [2 ed.]– New York :Routledge, 2010.– 544 р.
18. Reichheld F. F. The one number you need to grow / F. F. Reichheld // Harvard Business Review.– 2003, – Vol. 81 – №. 12.– Р. 46–54.

Bilous T. M., Dikal M. V., Kaniovska L. M. Risk Assessment of the Development and Signs of Emotional Burnout Syndrome in Lecturers of Theoretical and Practical Departments of Medical University.

// Наука і освіта. – 2017. – №7. – 70-75.

DOI:

Тетяна Михайлівна Білоус,
кандидат медичних наук,
доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб,
Мар’яна Вікторівна Дікал,
кандидат медичних наук,
доцент кафедри біоорганічної і біологічної хімії та клінічної біохімії,
Людмила Володимирівна Каньовська,
кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої медицини,
клінічної фармакології та професійних хвороб,
Буковинський державний медичний університет,
Театральна площа, 2, м. Чернівці, Україна

ДОСЛІДЖЕННЯ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ТА ПРОЯВУ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
У ВИКЛАДАЧІВ ТЕОРЕТИЧНИХ І ПРАКТИЧНИХ КАФЕДР МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

АНОТАЦІЯ:

Метою роботи є визначення наявності та інтенсивності формування синдрому емоційного вигорання у викладачів медичного університету. Було проведено анкетування викладачів, яких було поділено на дві групи. Першу групу респондентів сформували 27 представників теоретичних кафедр (середній вік – 39,8 років, 87,5% осіб жіночої статі, середній стаж роботи – 16,0 років), другу групу порівняння – 21 викладач із клінічних кафедр (середній вік – 36,9 років, 81,0% осіб жіночої статі, середній педагогічний стаж – 13,4 років, р˃0,05). Для проведення дослідження було використано методика діагностики рівня емоційного вигорання за В. В. Бойко. Виявлено, що найчастіше серед симптомів фази «напруження» траплялися переживання психотравмуючих обставин (р˂0,05), а також тривога і депресія у сфері виконання професійних обов’язків (р˃0,05). Виявлено й вірогідне переважання формування усіх симптомів фази «резистенції» у представників І групи порівняно з респондентами ІІ групи. Найчастіше із симптомів фази «виснаження» траплявся симптом емоційного дефіциту, причому на момент анкетування він сформувався у 37,0% осіб І групи та у 4,8% представників ІІ групи (р˂0,05). При цьому відношення шансів формування симптому емоційного дефіциту у викладачів теоретичних кафедр порівняно зі співробітниками кафедр клінічного профілю сягало 4,75, відносний ризик – 2,0, абсолютний ризик – 0,37, посттестова ймовірність – 67,9%. Водночас симптом особистісної відстороненості (деперсоналізації) мав досить високу ймовірність формування у педагогічного колективу теоретичних кафедр: відношення шансів – 4,2, відносний ризик – 1,7, відношення правдоподібності – 2,9, посттестова ймовірність реалізації події – 74,0%. Синдром емоційного вигорання викладачів медичного університету формується у три фази, з яких у фазі напруження він характеризується переважно надмірним переживанням психотравмуючих обставин, тривогою та депресією, у фазі резистенції проявляється економією емоційної сфери, а у фазі виснаження – емоційним дефіцитом та емоційною відстороненістю. Виявлено, що формування синдрому емоційного вигорання частіше трапляється у педагогічного колективу теоретичних кафедр.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

синдром емоційного вигорання, медичний університет, викладачі, фази.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Березовська Л.І. Професійне вигоряння працівників сучасних освітніх організацій / Л.І. Березовська // Науковий вісник Мукачівського державного університету. – 2015. – №1 (1). – С. 130-135.
2. Бещук-Венгерська Н.В. Профілактика синдрому професійного вигорання у педагогів. Метод. посібник / Бещук-Венгерська Н.В. – Вінниця: ММК, 2015. – 39 с.
3. Бойко В.В. Энергия эмоций. – СПб.: Питер, 2004. – 474 с.
4. Гринберг Дж. Управление стрессом / Дж. Гринберг ; [пер. с англ. Л. Гительман, М. Потапова]. – СПб. : Питер, 2002. – 496 с.
5. Зелінська Я. Особливості психічного вигорання в аспекті професійного стресу / Я. Зеленіська // Соціальна психологія. – 2009. – №6 (38). – С. 127-135.
6. Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту : навч. посібник. / Л.М. Карамушка – К.: Либідь, 2004. – 424 с.
7. Назаренко І.П. Синдром емоційного вигорання серед медичних працівників психіатричної сфери / І.П. Назаренко // Новости медицины и фармации. Психиатрия. – 2011. – №383. http://www.mifua.com/archive/article/20574.
8. Современные проблемы исследования синдрома выгорания у специалистов коммуникативных профессий: колл. монография / под ред. В.В. Лукьянова, Н.Е. Водопьяновой, В.Е. Орла, С.А. Подсадного, Л.Н. Юрьевой, С.А. Игумнова ; Курск. гос. ун-т. – Курск, 2008. – 336 с.
9. Судакова О.С. Специфіка розвитку синдрому емоційного вигорання у лікарів-онкологів / О.С. Судакова // Мед. психологія. – 2012. – № 4. – С. 92-96.
10. Чепелєва Н.О. Психологічні особливості емоційного вигорання викладачів вищих навчальних закладів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «загальна психологія, історія психології» / Н.О. Чепелєва. − Одеса, 2010. − 20 с.
11. A test of the Maslach Burnout Inventory in three samples of healthcare professionals / T.J. Kalliath, M.P. O'Driscoll, D.F. Gillespie [et al.] // An International Journal of Work, Health & Organisations. – 2000. – Vol. 14, Iss. 1. – P. 35-50. doi:10.1080/026783700417212.
12. Brotheridge C.M. Emotional Labor and Burnout: Comparing Two Perspectives of “People Work” / C.M. Brotheridge, A.A. Grandey // Journal of Vocational Behavior. – 2002. – Vol. 60, Iss. 1. – P. 17-39. doi:10.1006/jvbe.2001.1815.
13. Chang M.L. An Appraisal Perspective of Teacher Burnout: Examining the Emotional Work of Teachers / M.L. Chang // Educational Psychology Review. -2009. – Vol. 21. – P. 193-218. doi:10.1007/s10648-009-9106-y.
14. Correlation between burnout syndrome and psychological and psychosomatic symptoms among teachers / J. Bauer, A. Stamm, K. Virnich [et al.] // International Archives of Occupational and Environmental Health. – 2006. – Vol. 79. – P. 199-204. doi:10.1007/s00420-005-0050-y.
15. Gold Y., Roth R. Teachers Managing Stress and Preventing Burnout: the Professional Health Solution / Y. Gold, R. Roth. – Taylor & Francis e-Library, 2005. – p. 215.
16. Hakanena J.J. Burnout and work engagement among teachers / J.J. Hakanena, A.B. Bakkerb, W.B. Schaufelic // Journal of School Psychology. - 2006. – Vol. 43, Iss. 6. – P. 495–513. doi:10.1016/j.jsp.2005.11.001.
17. Halbesleben J.R.B. The construct validity of an alternative measure of burnout: Investigating the English translation of the Oldenburg Burnout Inventory / J.R.B. Halbesleben, E. Demerouti // An International Journal of Work, Health & Organisations. – 2005. – Vol. 19. – P. 208-220. doi: 10.1080/02678370500340728.
18. On the clinical validity of the maslach burnout inventory and the burnout measure / W.B. Schaufeli, A.B. Bakker, K. Hoogduin [et al.] // Psychology & Health. – 2001. – Vol. 16, Iss. 5. – P. 565-582. doi:10.1080/08870440108405527.
19. The Copenhagen Burnout Inventory: A new tool for the assessment of burnout / T.S. Kristensen, M. Borritz, E. Villadsen [et al.] // An International Journal of Work, Health & Organisations – 2005. – Vol. 19, Iss. 3. – P. 192-207. doi:10.1080/02678370500297720.
20. Weber A. Burnout Syndrome: A Disease of Modern Societies? / A. Weber, A. Jaekel-Reinhard // Occup. Med. (Lond). – 2000. – Vol. 50 (7). – P. 512-517. doi:10.1093/occmed/50.7.512.

Каргіна Н. В. Самодостатність як ресурс психологічного благополуччя особистості.

// Наука і освіта. – 2017. – №7. – 76-82.

DOI:

Наталія Вікторівна Каргіна,
аспірант кафедри загальної та диференціальної психології,
Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського,
вул. Фонтанська дорога, 4, м. Одеса, Україна

САМОДОСТАТНІСТЬ ЯК РЕСУРС
ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ

АНОТАЦІЯ:

Стаття висвітлює результати емпіричного дослідження феномену психологічного благополуччя, яке включало аналіз його компонентів та особливостей у співвідношенні з показниками самодостатності. Проблема вивчення особливостей зв’язку психологічного благополуччя особистості із феноменом самодостатності на сьогоднішній день є малодослідженою та потребує детального комплексного аналізу. За допомогою кореляційного аналізу встановлено, що структурні рівні психологічного благополуччя позначені позитивними проявами з показниками самодостатності. Розглядаються та порівнюються профілі показників самодостатності в групах осіб з високим та низьким рівнями психологічного благополуччя. Особливу увагу приділено екзистенційній, світоглядній та ціннісній шкалам, значущість яких у структурі психологічного благополуччя підкреслена тісними взаємозв’язками з усіма індикаторами самодостатності та має особливе значення в структурі психологічного благополуччя особистості.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

благополуччя, психологічне благополуччя, особистість, самодостатність, ресурс.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Акимова О. В. Этика и эстетика Оскара Уайльда: учеб. пособие / О. В. Акимова. – СПб.: Алетейя, 2008. – 192 с.
2. А.с. Опитувальник структурних компонентів самодостатності (ОСКС) / А. С. Бугайцова. – № 64341; опубл. 03.03.2016. – 27 с.
3. Беляев И. А. Здоровье человека как целостного природно-социально-духовного существа / И. А. Беляев // Вестник Оренбургского государственного университета. – 2014. – № 7 (168), июль. – С. 86- 92.
4. Боровская Н. В Благополучие как социокультурный феномен: автореф. дис.... канд. филос. наук: 24.00.01 / Н.В. Боровская. — Тюмень, 2001. — 17 с.
5. Бугайцова А. С. Психология самодостаточной личности: истоки экзистенциальной философии / А. С. Бугайцова // Теоретичні і прикладні проблеми психології: зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. – № 2 (37). – Т. 2. – Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – С. 13–23.
6. Вірна Ж. П. Адаптаційний профіль задоволеності життям особистості / Ж. П. Вірна // Проблеми сучасної психології. – 2013. – № 2. – С. 20-25. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2013_2_5.
7. Горбаль І. С. Психологічні аспекти задоволеності життям як когнітивного аспекту суб’єктивного благополуччя в літніх чоловіків та жінок / І. С. Горбаль // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. –Херсон, 2014. – Вип. 1(1). – С. 154-159.
8. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. Этика: Учебник / А. А. Гусейнов, Р. Г. Апресян. – М.: Гардарики, 2000. – 472 с.
9. Зилова Е. В. Исследование концепта «благополучие» / «prosperity» в русской, британской и американской лингвокультурах (на материале ассоциативного эксперимента) // Сопоставительные исследования 2010. –Воронеж: «Истоки», 2010. – С. 106–112.
10. Иванкина Л. И. Модель устойчивого развития как модель управляемой социальной устойчивости / Л. И. Иванкина // Теория и практика общественного развития. – 2012. – № 7.
11. Мадди С. Теории личности: сравнительный анализ / С. Мадди // Пер. с англ. И. Авидона, А. Батустина, П. Румянцевой. – СПб.: Издательство «Речь», 2002. – 539 с.
12. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу // Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2006. – 352 с.
13. Новейший словарь иностранных слов и выражений. Минск: Харвест; М.: АСТ, 2001.
14. Никонова И. А. Определение понятия «самодостаточность личности» / И. А. Никонова // Вестник Башкирского университета. – 2010. – Т. 15, №3. – С. 767-770.
15. Соловьев В. С. Сочинения: В 2 т. – 2 изд. – Т.2 / Владимир Сергеевич Соловьев; [сост., общ.ред. А. В. Гулыги, А. Ф. Лосева]. – М.: Мысль, 1990. – 824

Сизонов Д. Ю. Психолінгвістичні основи медіаграмотності: до проблеми інтерпретації медіатекстів.

// Наука і освіта. – 2017. – №7. – 82-88.

DOI:

Дмитро Юрійович Сизонов,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри стилістики та мовної комунікації,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
бул. Т. Шевченка, 14, м. Київ, Україна

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ОСНОВИ МЕДІАГРАМОТНОСТІ:
ДО ПРОБЛЕМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МЕДІАТЕКСТІВ

АНОТАЦІЯ:

Стаття присвячена психолінгвістичним особливостям медіакомунікації, зокрема аналізується медіатекст з увагою на екстрата інтралінгвальні чинники, такі як мультикультурність, мовний імпералізм, оновлення медіаформатів, закон економії мовних ресурсів, лінгвістична мода тощо. З’ясувано психологічні стратегії та тактики, що впливають на медіаграмотність сучасного реципієнта, подано оцінку українського медійного простору в контексті глобалізованих процесів у світі. Описано методи медіамоніторингу та медіапланування, які було застосовано у дослідженні, виявлено психологічні стратегії та тактики, що впливають на масову свідомість, окреслено перспективи подальших досліджень у міждисциплінарному аспекті на межі медіапсихології та психолінгвістики.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

медіапсихологія, медіалінгвістика, психолінгвістика, медіаграмотність, мова ЗМІ.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1.Добросклонская Т.В. Медиалингвистика: системныйподход к изучениюязыка СМИ / Т.В. Добросклонская. – Москва, 2008. – 252 с.
2.Леонтьев А.А. Основыпсихолингвистики / А.А. Леонтьев. – Москва, 2005. – 288 с.
3.Медіалінгвістика : словник термінів і понять / Л.І. Шевченко, Д.В. Дергач, Д.Ю. Сизонов / За ред. Л.І. Шевченко. – Київ, 2014.
4.Мельничук І.В. Юридична психологія [текст] : метод. рек. / І.В. Мельничук ; ред. О.Я. Чебикін. – Одеса, 2008. – 54 с.
5.Офіційний сайт Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://philology.knu.ua/node/80
6.Психологічні особливості формування основ професійного іміджу [монографія] / О.Я. Чебикін, О.О. Ковальова. – Одеса, 2009. – 223 с.
7.Сизонов Д.Ю. Методи лінгвістичного дослідження медіатексту: до проблеми наукової інтерпретації / Д.Ю. Сизонов // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика : [Зб. наук. праць]. – Київ, 2015. – Вип. ХХХ. – С. 53-62.
8.Bazalgette C. The Politics of Media Education / C. Bazalgette // Alvarado M., Boyd-Barret. Media Education : An Introduction. – London : BFI/OU, 1996.
9.Giles D. Media Psychology, LawrenceErlbaum / D. Giles. – NewYork : New York University Press, 2003.
10. Harley T. The Psychology of Language : From Data to Theory / Т. Harley. – New York : Psychology Press, 2008.
11. Jenkins H. Convergence culture: Where old and new media collide / Н. Jenkins. – New York : New York University Press, 2006.

Shamne A. V. Variable-Typology Mapping of Psychosocial Development in Adolescence.

// Наука і освіта. – 2017. – №7. – 89-93.

DOI:

Анжеліка Володимирівна Шамне,
доктор психологічних наук, доцент,
професор кафедри соціальної роботи та психології,
Національний університет біоресурсів та природокористування України,
вул. Героїв оборони, 10, м. Київ, Україна

ВАРІАТИВНО-ТИПОЛОГІЧНА КАРТИНА
ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

АНОТАЦІЯ:

Проблема співвідношення вікових та індивідуальних закономірностей розвитку залишається однією з найбільш практично значущих і, водночас, – найменш емпірично досліджених у сучасній психології. Шляхи її розв’язання концентруються на спробах поєднання двох аспектів онтогенезу – віково-генетичного (психологія розвитку) і диференційно-психологічного (диференційна психологія). В основу дослідження покладено ідеї типологічного (варіативно-паттернового підходу) підходу до розвитку особистості (П. Балтес, Г. Бурменська, Дж. Ловінгер, Д. Магнуссон та ін.). У статті представлено результати теоретичного та емпіричного дослідження варіативно-типологічних форм нормативного розвитку особистості. У якості критеріїв типізації було використано особистісні (мотивація, ціннісні орієнтації, спрямованість, комунікативні властивості), суб’єктні (автономність, саморегуляція, локус контролю) і соціально-поведінкові (стилі, форми, стратегії соціального функціонування і соціальної активності) характеристики. Вибірку склали 460 студентів 1-3 курсів (17-22 рр.) ВНЗ (34% чоловічої статі). В основу інтерпретації результатів було покладено положення про факторизацію даних як шлях реалізації паттернового підходу. Статистична обробка результатів діагностики здійснювалася із застосуванням факторного аналізу. Змістові і статистичні переваги мала чотирьохфакторна модель (49,96% дисперсії даних). На основі методології факторного і варіативно- паттернового аналізу окреслено типологічну картину індивідуальних форм розвитку у юнацькому віці. Визначено чотири типи (паттерни) психосоціального розвитку («гармонійний», «суб’єктно-домінантний», «залежно-адаптивний», «дезінтегрований»), описано їх психологічні особливості, феноменологічну картину та проблемні зони, які потребують корекції. Для представників «гармонійного» типу основним змістом розвитку є самоактуалізація, інтегрованість у соціум, цілеспрямована життєва активність; для «суб’єкно-домінантного» – самореалізація, прагнення до переваги над іншими, спрямованість на справу, домінантність у стосунках; для «залежно-адаптивного» – орієнтація на пристосування до інших (групи), залежність, спрямованість на взаємодію; для «дезінтегрованого» типу – дезадаптивність, проблеми з автономною поведінкою, спрямованість «проти людей», психосоціальна криза. Виявлено типи диференційовано за параметром конструктивності (тип «гармонійний»), неконструктивності (типи «суб’єктно-домінантний», «залежно-адаптивний») і деструктивності (тип «дезінтегрований»). Останній демонструє найбільш несприятливий варіант психосоціального розвитку (залежність від зовнішніх обставин, групи, власних комплексів та невротичних переживань). Наявність проблемних зон і деформацій розвитку особистості у представників «суб’єктно-домінантного», «залежно-адаптивного» і особливо «дезінтегрованого» типів потребує цілеспрямованої психопрофілактики (корекції) з урахуванням як вікових, так і індивідуальних особливостей молоді.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

психосоціальний розвиток, тип розвитку, юнацький вік, індивідуалізація, особистість, критерії типізації, профілактика.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Абульханова-Славская К. А. О путях построения типологии личности / К. А. Абульханова-Славская // Психологический журнал.– №1(4) – 1983 – С. 14-29.
2. Бурменская Г. В. Типологический подход в возрастной психологии развития / Г. В. Бурменская // Вестник МГУ. Серия14. – 2000. – № 4. – С. 3-19
3. Шамне А. В. Теорія та практика психосоціального розвитку у підлітково-юнацькому віці / А. В. Шамне. – Київ : ТОВ ВНП «Інтерсервіс», 2015. – 488 с.
4. Shamne A. V. The conceptual model of psychosocial development in the period of adolescence / A. V. Shamne // Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. – 2013. – Vol. 3. – P.165-169.
5. Baltes, P. B. Lif-span developmental psychology: Observations on history theory revisited / P. B. Baltes. – N. J.: Erlbaum, 1983. – 176 с.
6. Loevinger J. Ego development: Conceptions and theories / J. Loevinger. – San Fracisco: Jossey-Bass, 1976. – 399 р.
7. Magnusson D. The logic and implications of a person approach / D. Magnusson // Reports from the Department of Psychology Stockholm Univ. –1996. – N. 817. – Р. 1004-1034.