// Наука і освіта. – 2017. – №11. – 65-69.

Яна Григорівна Запека,
к. психол. н., асистент кафедри психології розвитку,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
вул. Володимирська, 60, м. Київ, Україна

ОСОБИСТІСНІ РИСИ ЯК ПОКАЗНИКИ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ СЕРЕД СТУДЕНТІВ

Незважаючи на інформаційні та технологічні можливості, наявні в сучасному світі, переживання і сприй- няття самотності значно впливає на особистісний розвиток молоді. Розуміння факторів, які викликають появу цього явища, має вирішальне значення для створення ефективних стратегій консультування і коучингу, з метою допомогти людям подолати проблеми, з якими вони зустрічаються при переживанні самотності. Метою статті є презентація результатів дослідження взаємозв’язку між переживанням самотності з особистісними якостями і життєвими цінностями. У статті представлена ідея про те, що самотність – це багатомірне явище, яке має як суб’єктивну (переживання), так і об’єктивну (соціальна ситуація) сторони, і як негативний, так і позитивний потенціал. Ми використовували екзистенціальний підхід в якості основи для нашого дослідження, згідно з яким самотність містить у собі особливі особистісні ресурси, і спосіб її переживання істотно залежить від ставлення до цього переживання. Для вирішення поставлених завдань в нашому дослідженні взяли участь 89 досліджуваних – студенти гуманітарного та математичного профілю. Для аналізу результатів дослідження були використані кореляційний і регресійний аналіз, а статистичний критерій Манна-Уітні і дисперсійний аналіз допомогли визначити значущу різницю в результатах між студентами різних спеціальностей. Результати порівняльного аналізу двох груп показали, що самотні студенти, як правило, більш песимістично ставляться до свого майбутнього і мають більш негативні очікування, ніж ті, хто не відчувають себе самотніми. Що стосується егоїзму, то суттєвих відмінностей виявлено не було, і ця риса не впливає на переживання самотності. Однак, переживання самотності тісно пов’язане з цінностями духовності та індивідуальності, незалежності. За результатами дослі- дження підкреслюється позитивна роль самотності у формуванні зрілої особистості, а саме, в якості ресурсу для особистісного самовдосконалення.

особистісні риси, ціннісні орієнтації, самотність, юність, студенти.

1. Осин Е.Н. Дифференциальный опросник переживания одиночества (ДОПО) / Е.Н. Осин, Д.А.Леонтьев. – М. : Смысл, 2016. – 88 с.
2. Мидор Б. Личностно-центрированная терапия / Б.Мидор, К.Роджерс // Журнал правктической психологии и психоанализа. 2002. №4 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pca.kh.ua/2010- 01-23-19-49-36/32-2010-01-30-18-14-03
3. Муздыбаев К. Эгоизм личности / К.Муздыбаев // Психологический журнал. – 2000. – Т.21. №2. – С.27-39
4. Chang E., et al. Optimism and pessimism as partially independent constructs: relations to positive and negative affectivity and psychological wellbeing / E. Chang // Personality and Individual Differences. – 23. – 1997. – pp. 433–440.
5. Rokeach M. The Nature of Human Values. New York: The Free Press / M. Rokeach [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scirp.org/(S(i43dyn45teexjx455qlt3d2q))/refe rence/ReferencesPapers.aspx?ReferenceID=1845269
6. Winnicott, D.W. On the Capacity to be Alone / D.W. Winnicott // International Journal of PsychoAnalysis. – 1958. – 39.– C. 416-20. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: https://montaigbakhtinian.com/2014/07/04/on-thecapacity-to-be-alone/

// Наука і освіта. – 2017. – №11. – 70-75.

Олексій Ігоревич Кузнецов,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри практичної психології,
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,
вул. Алчевських, 29, м. Харків,Україна

РЕЛІГІЙНІСТЬ: КОМПОНЕНТИ, ТИПИ ТА КОПІНГ-СТРАТЕГІЇ

У статті охарактеризовано структуру і види релігійності, а також подано результати адаптації діагностич- ного опитувальника для оцінки вірувань і поведінки в релігійному копінгу. Метою статті було визначення структури і типів релігійності з урахуванням показників індивідуальної релігійності, віри в паранормальні явища, духовного інтелекту, релігійних копінгів. Структура релігійності розглядається як поєднання таких компонентів, як індивідуальна релігійність, віра в паранормальні явища, духовний інтелект, вірування і поведінка в копінгі. Показана адаптація оцінки вірувань і поведінки в копінгі, доведена її валідність і надійність. За результатами факторного аналізу були розкриті когнітивна, конатівна, емоційна і поведінкова складові релігійності особистості. За результатами кластерного аналізу були отримані типи індивідуальної релігійності («Помірна релігійність», «Висока релігійність», «Емоційна релігійність» і «Поведінкова релігійність»). Визначено, що високий рівень релігійності передбачає більш інтенсивне і часте використання релігії як копінга, тобто використання віри як засобу встановлення нових комунікативних зв’язків для вирішення проблем, отримання підтримки від інших членів релігійної громади, спілкування з Богом як засобу подолання стресу. Основним напрямком подальших досліджень є визначення типологічних особливостей релігійності на різних етапах онтогенезу у представників різних конфесій.

релігійність, релігійний копінг, віра в паранормальні явища, духовний інтелект, вірування, структура і типи релігійності.

1. Григорьев Д. С. Адаптация и валидизация шкалы веры в паранормальное / Д. С. Григорьев // Социальная психология и общество. – 2015. – Т.6, № 2. – С. 132–145.
2. Кузнецов О. І. Структура та типологічні особливості релігійності студентів / О. І. Кузнецов // Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Камянець-Подільського університету імені Івана Огієнка. – 2017. – Вип. 35. – С. 259–272.
3. Хомуленко Т.Б. Духовный интеллект как детерминанта моральной ответственности личности / Т. Б. Хомуленко, К. И. Фоменко, Е.Ю. Головина // Теорія і практика управління соціальними системами: щоквартальний науково-практичний журнал. – 2014. – №4. – 51–58.
4. Мягков И. Ф. Тест «Психологический анализ уровня индивидуальной религиозности» / И. Ф. Мягков, Ю. В. Щербатых, М. С. Кравцова // Психологический журнал. – 1996. – №10(6). – С. 120–122.
5. Golovina O. Yu. The spiritual intelligence as an integrating factor of human consciousness / O. Yu. Golovina // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – 2016. – Вип. 53.– С. 21–28 [in English].
6. Kulkarni M. Initial Development and Validation of the Assessment of Beliefs and Behaviors in Coping (ABC): Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy. / Monique Shah Kulkarni. – Austin: The University of Texas at Austin, 2012. – 158 р.
7. McClain M. E. Biogeochemical hot spots and hot moments at the interface of terrestrial and aquatic ecosystems. / M. E. McClain, E. W. Boyer, C. L. Dent, S. E. Gergel, N. B. Grimm, P. M. Groffman et al. // Ecosystems.– 2003. – №6(4). – Р. 301–312.
8. Pargament K.I. The Many Methods of Religious Coping: Development and Initial Validation of the RCOPE. / K. I. Pargament, H. G. Koenig, L. Perez // Journal of clinical psychology. – 2000. –Vol. 56(4). – P. 519–543.
9. Park C. L. Meaning in the context of stress and coping. / C. L. Park, S. Folkman // Review of General Psychology – 1997. – №1 – Р. 115–144.
10. Park C. L. Religious and nonreligious coping with the death of friend. / C. L. Park, L. H. Cohen // Cognitive Therapy and Research. – 1993. – №17 – Р. 561– 577.
11. Tix A. P. The use of religious coping during stressful life events: Main effects, moderation, and mediation. / A. P. Tix, P. A. Frazier // Journal of Consulting and Clinical Psychology – 1998 – №66(2). – Р. 411–422.

// Наука і освіта. – 2017. – №11. – 76-85.

Юрій Борисович Максименко,
доктор психологічних наук, професор,
Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
Людмила Олександрівна Матохнюк
кандидат психологічних наук, доцент,
Комунальний вищий навчальний заклад «Вінницька академія неперервної освіти»,
вул. Грушевського, 13, м. Вінниця, Україна

ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПСИХОЛОГІЇ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність основи розвитку інформаційної компетентності особистості визначена бурхливим розвитком інформатизації суспільства. Це спричинено впровадженням комп’ютерної техніки та інформаційних технологій, використанням її в повсякденному житті, побуті, професійній діяльності. До ключових компетентностей, якими повинні володіти учні, відносять: спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами; основні компетентності у природничих науках і технологіях; інформаційно-цифрова компетентність; уміння вчитися впродовж життя; спілкування іноземними мовами; математична компетентність; ініціативність і підприємливість; обізнаність та самовираження у сфері культури; екологічна грамотність і здорове життя; соціальна та громадянська компетентності. Вивчення поетапності розвитку новоутворень на кожному новому етапі характеризує реалізацію принципу розвитку. Узагальнюючи методологічні здобутки вітчизняної психології, було проаналізовано основні принципи особистісного розвитку за О. Ткаченком – принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки та діяльності, принцип розвитку психіки, системно-структурний принцип. На основі теоретичного аналізу літератури було досліджено принципи за В. Рибалко. Сюди увійшли такі принципи: об’єктивності психологічного дослідження, багатомірного і багаторівневого існування предмета психології, дослідження психічних явищ у їх розвитку, творчої самодіяльності, організації розвиваючих та формуючих психологічних впливів. Було проведено теоретичний аналіз основних принципів наукової психології, засновником якої є С. Рубінштейн, що були найбільшим чином узагальнені в роботах І. Манохи. На основі теоретичного аналізу та узагальнення наукової літератури було цілеспрямовано перенаправлений вектор основних принципів у бік інформаційної компетентності особистості. Сюди ввійшли принцип об’єктивності психологічного дослідження, багатомірного і багаторівневого існування предмета психології, принцип дослідження психічних явищ у їх розвитку, принцип самореалізації особистості, організації розвиваючих та формуючих психологічних впливів.

інформаційне суспільство, методологічні принципи, інформаційна компетентність особистості, розвиток особистості, основні концепції.

1. «Нова українська школа» [Електронний ресурс] / [Л. Гриневич, О. Елькін, С. Калашнікова та ін.] // МОН. – 2016. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B 8%D0%BD%D0%B8%202016/12/05/konczepcziya.pdf.
2. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т. 1 / Под. ред. А. А. Бодалева, Б. Ф. Ломова. – М.: Педагогика, 1980. – 230 с.
3. Выготский Л. С. История развития высших психических функций / Л. С. Выготский // Собр. соч.: В 6-ти т. Т. 3 / Отв. ред. А. В. Запорожец. – М.: Педагогика, 1983. – С. 5-328.
4. Костюк Г. С. Принцип развития в психологии / Григорій Силович Костюк. – Москва: Методологические и теоретические проблемы психологии, 1969. – (Москва).
5. Леонтьев А. А. Проблемы развития психики / Леонтьев А. А. – М.: Наука, 1985. – 73 с.
6. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. Ф. Ломов / Отв. ред. Ю. Забродин. – М.: Наука, 1989. – 449 с.
7. Максименко С. Д. Поняття особистості у психології / С. Д. Максименко // Психологія і особистість. – 2016. – № 1. – С. 11-17. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psios_2016_1_3.
8. Маноха І.П. Психологія потаємного «Я» / І.П. Маноха. – К.: Поліграфкнига, 2001. – 448 с.
9. Матохнюк Л. О. Теоретичний аналіз проблеми інформатизації суспільства / Людмила Олександрівна Матохнюк. // Проблеми сучасної психології : Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України / за наук. Ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Вип. 37. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2017. – 540 с.
10. Платонов К. К. Структура и развитие личности / К. К. Платонов. – М.: Наука, 1986.
11. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник України. – 2013. – № 44. – Ст. 581.
12. Рибалка В. В. Наукові визначення особистості та персонологічне мислення психолога і педагога / В. В. Рибалка // Психологія і особистість. – 2013. – № 1. – С. 131-162. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psios_2013_1_12.
13. Роменець В. А. Історія психології ХХ століття / В. А. Роменець, І. П. Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992 с.
14. Рубинштейн С. Л. Избранные философско-психологические труды: Основы онтологии, логики и психологии / РАН, Ин-т психологии. – М.: Наука, 1997. – 462 с.
15. Ткаченко О. М. Принципи і категорії психології / О. М. Ткаченко. – К. : Вища шк., 1979. – 200 с.
16. Фурман А. В. Методологія парадигмальних досліджень у соціальній психології / Анатолій Васильович Фурман. – К.: Інститут політичної і соціальної психології; Тернопіль: Економічна думка, 2013. – 100 с.
17. Шорохова К. В. Психология личности и образ жизни / Катерина Васильевна Шорохова. – 1987. – 219 с. 18. Ярошевский М.Г. История психологии / М.Г. Ярошевский. – 3-е изд. – М. – 1974.

// Наука і освіта. – 2017. – №11. – 86-91.

Алла Георгіївна Скок,
кандидат психологічних наук, доцент, декан психолого-педагогічного факультету,
Ірина Іванівна Шлімакова,
кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри екологічної психології та соціології,
Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка,
вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, Україна,

МАНІПУЛЯТИВНИЙ ВПЛИВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ТА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Актуальність теми зумовлена поширенням тенденції вживання деструктивних технологій маніпулятивного впливу у різних сферах соціальної взаємодії. Особливо гостро проблема деструктивних маніпуляцій постає в освітній сфері, де використання педагогами макіавеллістичних технік негативно позначається як на процесі гуманізації освітнього простору загалом, так і на формуванні особистості нового часу зокрема. Мета статті полягає у досліджені зв’язків між психодинамічними проявами темпераменту та схильністю до маніпулювання у науково-педагогічних працівників. Також важливим для авторів було осмислення принципів гуманізації освіти у контексті переходу від педагогіки авторитарності до педагогіки конструктивного маніпулювання. Діагностичні вимірювання здійснювалися у вимірювальній системі Q-даних (методики «Шкала маніпулятивного ставлення» Банта, «Спрямованість особистості у спілкуванні» С. Братченка та «Опитувальник структури темпераменту» В. Русалова). На підставі отриманих результатів визначено, що усі категорії досліджуваних запобігають до маніпуляцій, такі дії виражені у них на середньому рівні з тенденцією до високих, при цьому найменше маніпулюють викладачі університетів, більш за всіх – директори. У процесі педагогічної взаємодії викладачі орієнтуються переважно на рівноправне спілкування, взаєморозуміння та комунікативну співпрацю, авторитаризм у спілкуванні найчастіше спостерігається у директорів. Існують зв’язки між комунікативним авторитаризмом та маніпулятивними впливами педагогів. Також встановлено статистично значущі зв’язки між маніпулятивним ставленням науково-педагогічних працівників та соціальною ергічністю; маніпулятивним ставленням та соціальною пластичністю і темпом. Тобто маніпулятивні тенденції педагогів взаємопов’язані з цими психо-динамічними проявами темпереманту. З урахуванням цього виокремлено чотири типи педагогічних працівників за ознаками використання технік маніпулятивного впливу: «Індиферентні», «Конформні», «Діалогічні» та «Авторитарні». Викладачі вищої школи пішли на крок вперед на шляху гуманізації освітнього простору, проте відлуння авторитарної системи середньої освіти гальмує процес підготовки майбутніх спеціалістів у контексті гуманістичної моделі нового типу. У зв’язку з цим виникає проблема неперервності гуманістично зорієнтованого освітнього середовища. Одним із пріоритетних завдань підготовки майбутніх педагогів є формування у них навичок педагогів типу «Діалогічні». Реалізація цього завдання вбачається через упровадження в освітній простір вищого навчального закладу принципів гуманітаризації, фундаменталізації та гуманізації.

вплив, маніпулювання, макіавеллізм, гуманітаризація, фундаменталізація, гуманізація.

1.Гарифуллин Р. Иллюзионизм личности как новая философско-психологическая концепция / Р. Гарифуллин // Психология обмана, манипуляций, кодирования. – Йошкар-Ола, 1997.
2.Бессновов Б. История и философия науки: учебное пособие / Б. Бессонов. – БМ.: Издательство «Юрайт»; ИД «Юрайт», 2010. – 395 с.
3.Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защиты / Е.Л. Доценко. – М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. – 344 с.
4.Кара-Мурза С. Г. Маніпуляція свідомістю: навчальний посібник / С. Г. Кара-Мурза. – К.: Оріони, 2006. – 528 с.
5. Михайлова Н.Н. Педагогика поддержки: учебно-методическое пособие / Н.Н. Михайлов, С.М. Юсфин. – М.: МИРОС, 2001. – 208 с.
6.Сидоренко Е.В. Тренинг влияния и противостояния влиянию / Е. В. Сидоренко. – СПб.: Речь, 2004. – 256 с.
7.Соснин В.А. Учимся общению: взаимопонимание, взаимодействие, переговоры, тренинг / В.А. Соснин, П.А. Лунев. – М., 1993. – 156 с.
8.Шейнов В.П. Психология манипулирования / В.П. Шейнов. – Минск : Харвест, 2010. – 704 с.
9. Goodin R.E. Manipulatory politics / R.E. Goodin. – Yale. U. Pr. N. Haven; L, 1980. – 250 p.
10.Hayes N. Principles of social psychology / N. Hayes. – Hove, Hillsdale : Lawrence Erlbaum Ass., 1993. – 168 p.0
11.Freire P. Pedagogy of the oppressed / P. Freire. – Continun, N.Y., 1990. – 186 p.