Анжела Денисенко, Ольга Шувалова, Тетяна Лазоренко ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ У ЖІНОК В УМОВАХ

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 38-44.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2026-3-4

Анжела Денисенко,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри теорії та методики практичної психології,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К.Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-6647-2209

Ольга Шувалова,
здобувачка вищої освіти II магістерського рівня
зі спеціальності 053 Психологія,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К.Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/ 0009-0008-3766-8406

Тетяна Лазоренко,
кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та педагогіки,
Одеський державний університет внутрішніх справ,
вул. Успенська, 1, м. Одеса, Україна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-0416-4104

 

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ У ЖІНОК В УМОВАХ

АНОТАЦІЯ:

У статті розглядаються особливості психологічної стійкості жінок в умовах війни. Суспільні трансформації, спричинені війною в Україні, актуалізували потребу в міждисциплінарному осмисленні ресурсів психологічної адаптації, серед яких стійкість особистості посідає ключове місце. Війна зумовила не лише зміну соціальних функцій жінки, а й радикальну перебудову ідентичності, що створює запит на глибше наукове осмислення динаміки внутрішніх ресурсів. Дослідження психологічної стійкості жінок в умовах війни набуває не лише науково-теоретичного значення, а й має виразну прикладну перспективу як у сфері психотерапії, так і в площині формування національної психічної стійкості в умовах затяжного соціального потрясіння. Мета дослідження полягає в тому, щоб теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити особливості прояву психологічної стійкості у жінок в умовах війни. Для цього були використані наступні методики: Шкала життєстійкості (Коннор–Девідсон), Шкала психологічного благополуччя (К. Ріфф) та Опитувальник психологічної ресурсності (О. Штепи). У дослідженні взяли участь 54 респондентки, віком від 18 до 35 років. Отримані результати показали переважання середнього рівня життєстійкості та ресурсності у досліджуваній вибірці, водночас окремі респондентки мають низькі показники, що вказує на вразливість до психотравмуючих чинників. Проведений кореляційний аналіз за критерієм Пірсона підтвердив наявність статистично значущих позитивних зв’язків між показниками життєстійкості, психологічного благополуччя та окремих шкал ресурсності, що дозволило зробити висновки про взаємозалежність ключових психологічних ресурсів жінки в контексті кризового середовища.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

психологічна стійкість, життєстійкість, психологічне благополуччя, психологічна ресурсність, жінки, війна

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:
  1. Андрусик О.О. Проблема емоційної стійкості особистості як психологічний феномен. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія. 2022. Т. 33 (72). № 2. С. 1–6. DOI: https://doi.org/10.32838/2709-3093/2022.2/01
  2. Асєєва Ю. О., Аймедов К. В., Яцишина А. М. Визначення поняття ПТСР у військових: теоретичні основи, клінічні прояви та фактори ризику. Ментальне здоров’я. 2024. № 2. С. 8–17. DOI: https://doi.org/10.11603/1681-2786.2025.1.15358
  3. Бобало С. Психологічні особливості стресостійкості працівників медичноїсфери. Магістерський науковий вісник. 2021. № 37. С. 34–38. http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/23766/1/Bobalo.pdf (Дата звернення березень 2025 року)
  4. Васильєв С. Психологічні умови розвитку психологічної стійкості (резилієнсу) у військовослужбовців у процесі базової загальновійськової підготовки. Вісник Національного університету оборони України. 2021. № 61 (3). С. 5–13. DOI: https://doi.org/10.33099/2617-6858-2021-61-3-5-13
  5. Грішин Е. О. Резилієнтність особистості: сутність феномену, психодіагностика та засоби розвитку. Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Серія: Психологія. 2021. Вип. 64. С. 62–81. DOI: https://doi.org/10.34142/23129387.2021.64.04
  6. Денисовець А., Янченко І., Магула О., Кузьменко Н. Фітнес як ресурс психологічної стійкості жінок в умовах війни та стресу. Вісник Національного університету Чернігівський колегіум імені Т. Г. Шевченка. 2025. № 189 (33). С. 216–221. DOI: https://doi.org/10.58407/visnik.253334
  7. Єрмакова Н., Сауленко О. Психологічні особливості проявів стресостійкості у сучасної молоді. Молодий вчений. 2020. № 11 (87). С. 59–63. DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2020-11-87-13
  8. Зошій I. В. Психологічна стійкість особистості в екстремальних умовах життєдіяльності. Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Серія: Педагогіка і психологія. 2024. № 2 (4). С. 104–106. DOI: https://doi.org/10.32782/3041-1297/2024-2-17
  9. Клочков В. В. Психологічні чинники стійкості особистості: наукові погляди. Вісник Національного університету оборони України. 2022. Вип. 5 (69). С. 58–66. DOI: https://doi.org/10.33099/2617-6858-2022-69-5-58-66
  10. Кокун О.М. Професійна життєстійкість особистості: аналіз феномена. Актуальні проблеми психології, № 20 (5). С. 68–81. http://appsychology.org.ua/data/jrn/v5/i20/9.pdf (Дата звернення березень 2025 року)
  11. Коструба Н., Ляшко Л. Особистісні особливості психологічної стійкості молоді в умовах війни. Психологічні перспективи. 2023. Вип. 42. С. 82–96. DOI: https://doi.org/10.29038/2227-1376-2023-42-kos
  12. Кудінова М. Теоретичні підходи до визначення сутності поняття «стресостійкість». Молодий вчений, 2019. № 3 (67). С. 137–143. DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-3-67-28
  13. Кузікова С. Б., Щербак Т. І. Життєстійкість як адаптаційний ресурс особистості у реальності невизначеності життя. Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія. 2023. № 2. С. 24–29. DOI: https://doi.org/10.32782/psyspu/2023.2.4
  14. Потапчук Є. Стратегії подолання стресу жінками та їх стресостійкість в умовах воєнного стану в Україні. Psychology Travelogs. 2023. № 3. С. 90–99. DOI: https://doi.org/10.31891/PT-2023-3-9

Володимир Вдовіченко ВІРТУАЛЬНА ІНТИМНІСТЬ: РЕЗУЛЬТАТИ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ ТВОРІВ ПРЕДСТАВНИКІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 29-37.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2026-3-3

Володимир Вдовіченко,
здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти
за спеціальністю C4 Психологія,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0009-0004-4734-9645

 

ВІРТУАЛЬНА ІНТИМНІСТЬ: РЕЗУЛЬТАТИ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ ТВОРІВ ПРЕДСТАВНИКІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

АНОТАЦІЯ:

У статті розглянуто проблему визначення віртуальної інтимності як форми психологічної близькості, що виникає в умовах цифрово опосередкованої взаємодії. Актуальність теми пов’язана з тим, що цифровий простір дедалі частіше стає місцем не лише обміну інформацією, а й саморозкриття, підтримки, довіри, романтичних і дружніх зв’язків. Водночас така взаємодія містить ризики селективної самопрезентації, ідеалізації партнера, дефіциту невербальних сигналів, порушення приватності та залежності від онлайн-уваги. Мета статті полягає у теоретичному уточненні та емпіричній конкретизації поняття віртуальної інтимності за результатами контент-аналізу письмових відповідей здобувачів освіти та фахівців соціономічного профілю. У дослідженні взяли участь 33 респонденти віком від 19 до 48 років. Емпіричним матеріалом стали знеособлені письмові відповіді на запитання про розуміння віртуальної інтимності та особливостей її прояву. Застосовано теоретичний аналіз, узагальнення, систематизацію наукових джерел і кількісно-якісний контент-аналіз. За результатами дослідження виокремлено 30 одиниць аналізу. Найчастіше віртуальна інтимність описувалася через спілкування в цифровому просторі, близькість, обмін особистісно значущими змістами, саморозкриття, відсутність фізичної співприсутності, стосунки на відстані та сконструйований онлайн-образ. Запропоновано робоче визначення віртуальної інтимності як суб’єктивно переживаної, емоційно значущої форми психологічної близькості, що підтримується через цифрову комунікацію, саморозкриття, довіру, підтримку і символічне відчуття присутності іншого.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

віртуальна інтимність, психологічна близькість, цифрове середовище, саморозкриття, довіра, соціальна підтримка, цифрова самопрезентація, онлайн-комунікація, контент-аналіз

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:
  1. Березовська Л. І. Вплив соціальних мереж на психологічне благополуччя особистості. Вісник Національного університету оборони України. 2020. №2 (55). С. 28–36. https://doi.org/10.33099/2617-6858-2020-55-2-28-36
  2. Вдовіченко В.О. Віртуальна інтимність як різновид інтимності особистості. Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах світових тенденцій та національної практики : зб. наук. праць і матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф., м. Кропивницький, 26 листоп. 2025 р. Кропивницький : Центральноукраїнське видавництво, 2025. С. 586–589.
  3. Вдовіченко В.О. Психологічні особливості віртуальної інтимності: проблеми та виклики. Наукові перспективи. 2026а. № 4 (70). С. 1642–1651. https://doi.org/10.52058/2708-7530-2026-4(70)-1642-1651
  4. Вдовіченко В.О. Роль віртуального середовища у житті сучасної людини. Практична психологія у сучасному вимірі : тези XVII Міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та науковців, м. Дніпро, 21 квіт. 2026 р. Дніпро : Університет імені Альфреда Нобеля, 2026б. С. 60–63.
  5. Гречановська О.В., Мегем О.М., Потапюк Л.М. Вплив соціальних мереж на психологічний стан та самооцінку української молоді. Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія. 2023. Т.34 (73). №4. С. 60–66. https://doi.org/10.32782/2709-3093/2023.4/11
  6. Данилова Т. В., Гоян І. М. Вплив соціальних мереж на психологічне функціонування особистості: до постановки проблеми. Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія. 2021. Т.12. № 4. С. 118–125. https://doi.org/10.31548/hspedagog2021.04.117
  7. Концепція виховання дітей та молоді в цифровому просторі / В.Г.Кремень та ін. Київ : Інтерсервіс, 2022. 51 с.
  8. Размолодчикова І.В., Кривошеїн В.В., Бойко В.А. Вплив цифрових комунікаційних платформ на соціальну взаємодію та психологічний добробут населення України. Габітус. 2025. Вип. 79. Т.1. С. 141–146. https://doi.org/10.32782/hbts.79.1.26
  9. Щербан Т.Д., Самойлов О.С. Психологічні механізми впливу соціальних мереж на лідерські якості студентської молоді. Психологічний часопис. 2025. Т.11. № 4 (95). С. 61–72. https://doi.org/10.31108/1.2025.11.4.4
  10. Altman I., Taylor D.A. Social Penetration: The Development of Interpersonal Relationships. New York : Holt, Rinehart & Winston, 1973. 212 p.
  11. Babu J., Joseph D., Kumar R. M., Alexander E., Sasi R., Joseph J. Emotional AI and the rise of pseudo-intimacy: are we trading authenticity for algorithmic affection? Frontiers in Psychology. 2025. Vol. 16. Article 1679324. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2025.1679324
  12. Baym N.K. Personal Connections in the Digital Age. 2nd ed. Cambridge: Polity Press, 2015. 240 p.
  13. Bazarova N.N., Choi Y.H. Self-disclosure in social media: extending the functional approach to disclosure motivations and characteristics on social network sites. Journal of Communication. 2014. Vol. 64. №4. P. 635–657. https://doi.org/10.1111/jcom.12106
  14. Chaturvedi R., Verma S., Das R., Dwivedi Y.K. Social companionship with artificial intelligence: Recent trends and future avenues. Technological Forecasting and Social Change. 2023. Vol. 193. Article 122634. https://doi.org/10.1016/j.techfore.2023.122634
  15. Fejes-Vékássy L., Ujhelyi A., Lantos N. A. I don’t care, I share! The importance of self-disclosure overwrites the risks of sharing on social media. Current Psychology. 2024. Vol. 43. P. 30120–30134. https://doi.org/10.1007/s12144-024-06496-2
  16. Fini C., Era V., Cuomo G. та ін. Digital connection, real bonding: brief online chats boost interpersonal closeness regardless of the conversational topic. Heliyon. 2025. Vol. 11. №4. Article e42526. https://doi.org/10.1016/j.heliyon.2025. e42526
  17. Gibbs J. L., Ellison N. B., Heino R. D. Self-presentation in online personals: the role of anticipated future interaction, self-disclosure, and perceived success in Internet dating. Communication Research. 2006. Vol. 33. №2. P. 152–177. https://doi.org/10.1177/0093650205285368
  18. Ho J. Q. H., Hu M., Chen T. X., Hartanto A. Potential and pitfalls of romantic Artificial Intelligence companions: a systematic review. Computers in Human Behavior Reports. 2025. Vol. 19. Article 100715. https://doi.org/10.1016/j.chbr.2025.100715
  19. Jiang L.C., Bazarova N.N., Hancock J.T. From perception to behavior: disclosure reciprocity and the intensification of intimacy in computer-mediated communication. Communication Research. 2013. Vol. 40. №1. P. 125–143. https://doi.org/10.1177/0093650211405313
  20. Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology. 4th ed. Los Angeles: SAGE Publications, 2019. 472 p.
  21. Laurenceau J.-P., Barrett L.F., Pietromonaco P.R. Intimacy as an interpersonal process: the importance of self-disclosure, partner disclosure, and perceived partner responsiveness in interpersonal exchanges. Journal of Personality and Social Psychology. 1998. Vol. 74. №5. P. 1238–1251. https://doi.org/10.1037/0022-3514.74.5.1238
  22. Lindgren B.-M., Lundman B., Graneheim U.H. Abstraction and interpretation during the qualitative content analysis process. International Journal of Nursing Studies. 2020. Vol. 108. Article 103632. https://doi.org/10.1016/j.ijnurstu.2020.103632
  23. Liu J., He J., He S., Li C., Yu C., Li Q. Patients’ self-disclosure positively influences the establishment of patients’ trust in physicians: an empirical study of computer-mediated communication in an online health community. Frontiers in Public Health. 2022. Vol. 10. Article 823692. https://doi.org/10.3389/fpubh.2022.823692
  24. McKenna K.Y.A., Green A.S., Gleason M. E. J. Relationship formation on the Internet: what’s the big attraction? Journal of Social Issues. 2002. Vol. 58. № 1. P. 9–31. https://doi.org/10.1111/1540-4560.00246
  25. Neuendorf K.A. The Content Analysis Guidebook. 2nd ed. Los Angeles: SAGE Publications, 2017. 456 p.
  26. Reis H.T., Shaver P. Intimacy as an interpersonal process. Handbook of Personal Relationships: Theory, Research and Interventions / ed. by S.Duck. Chichester : Wiley, 1988. P. 367–389.
  27. Skjuve M., Følstad A., Fostervold K.I., Brandtzaeg P.B. My chatbot companion: a study of human-chatbot relationships. International Journal of Human-Computer Studies. 2021. Vol. 149. Article 102601. https://doi.org/10.1016/j.ijhcs.2021.102601
  28. Shi J., Khoo Z. Online health community for change: analysis of self-disclosure and social networks of users with depression. Frontiers in Psychology. 2023. Vol. 14. Article 1092884. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2023.1092884
  29. Towner E., Grint J., Levy T., Blakemore S.-J., Tomova L. Revealing the self in a digital world: a systematic review of adolescent online and offline self-disclosure. Current Opinion in Psychology. 2022. Vol. 45. Article 101309. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2022.101309
  30. Walther J.B. Computer-mediated communication: impersonal, interpersonal, and hyperpersonal interaction. Communication Research. 1996. Vol. 23. №1. P. 3–43. https://doi.org/10.1177/009365096023001001
  31. Zhang Y., Zhao D., Hancock J.T., Kraut R., Yang D. The rise of AI companions: how human-chatbot relationships influence well-being. arXiv preprint. 2025. https://doi.org/10.48550/arXiv.2506.12605

Олексій Василенко ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕСУРСНОСТІ ОСІБ РІЗНОГО РІВНЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 18-28.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2026-3-2

Олексій Василенко,
здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти
за спеціальністю 053 Психологія,
кафедра педагогіки та психології,
Міжнародний університет,
Фонтанська дорога, 33, м. Одеса,
ORCID ID: https://orcid.org/0009-0006-7365-5720

 

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕСУРСНОСТІ ОСІБ РІЗНОГО РІВНЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ

АНОТАЦІЯ:

У статті представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення індивідуально-психологічних особливостей психологічної ресурсності осіб із різним рівнем посттравматичного зростання. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю поглибленого вивчення психологічних механізмів, що забезпечують позитивну трансформацію особистості після переживання психотравмуючих подій в умовах воєнної травматизації суспільства. Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених проблематиці посттравматичного зростання та психологічної ресурсності, взаємозв’язок між цими феноменами залишається недостатньо дослідженим, що визначає наукову й практичну значущість представленого дослідження. Теоретичний аналіз сучасних досліджень дає підстави розглядати психологічну ресурсність як інтегративну характеристику особистості, що сприяє конструктивному опрацюванню травматичного досвіду та створює психологічні можливості для позитивних особистісних змін після пережитих психотравмуючих подій. Мета дослідження полягає у вивченні особливостей психологічної ресурсності осіб із різним рівнем посттравматичного зростання. Для досягнення поставленої мети використано теоретичні, емпіричні та математико-статистичні методи. Психодіагностичний комплекс включав: а) «Опитувальник посттравматичного зростання PTGI» (Post Traumatic Growth Inventory, Р. Дж. Тедескі, Л. Дж. Калгун, 1996) (Кузікова та ін., 2024); б) «Опитувальник психологічної ресурсності особистості» (Штепа, 2018). Статистичну обробку результатів здійснено із застосуванням методів описової статистики, кореляційного аналізу з використанням коефіцієнта кореляції Пірсона, t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок факторного аналізу методом головних компонент із варімакс-обертанням та якісного аналізу психологічних профілів. Кореляційний аналіз засвідчив наявність статистично значущих додатних взаємозв’язків між показниками посттравматичного зростання та більшістю компонентів психологічної ресурсності, що свідчить про взаємозв’язок між вираженістю психологічної ресурсності та позитивною трансформацією особистості після пережитої психотравми. Результати якісного аналізу підтвердили наявність значущих відмінностей між особами з високим і низьким рівнем посттравматичного зростання. Встановлено, що представники високого рівня посттравматичного зростання характеризуються більшою вираженістю загальної психологічної ресурсності, любові, творчості, допомоги іншим, роботи над собою, відповідальності, прагнення до мудрості та здатності використовувати й оновлювати власні психологічні ресурси. У осіб із низьким рівнем посттравматичного зростання виявлено недостатню сформованість більшості компонентів психологічної ресурсності, що проявляється в обмежених можливостях використовувати власні психологічні ресурси, недостатній готовності до конструктивного переосмислення травматичного досвіду, меншій відкритості до соціальної взаємодії. Отримані результати розширюють сучасні уявлення про взаємозв’язок психологічної ресурсності та посттравматичного зростання і можуть бути використані під час розроблення програм психологічної допомоги, психологічного супроводу та психореабілітації, спрямованих на розвиток психологічної ресурсності, підтримку позитивних особистісних змін і підвищення ефективності психологічної допомоги особам, які пережили психотравмуючі події.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

посттравматичне зростання, психологічна ресурсність, психологічні ресурси, особистість, психотравмуючі події, психологічний профіль, психологічна допомога, психореабілітація, факторний аналіз

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:
  1. Белов О. О., Маркова М. В., Марков А. Р. Посттравматичне зростання: дослідження взаємодії інтра- та інтерпсихічних ресурсів особистості. Психіатрія, неврологія та медична психологія. 2025. Т. 12, № 1(27). С. 22–36. DOI: https://doi.org/10.26565/ 2312-5675-2025-27-02.
  2. Денисенко Є.В., Пенькова Н.Є., Медведєва О.В. Психологічні ре сурси о собисто сті в умовах життєвої кризи. Габітус. 2022. № 42. С. 142–146. DOI: https://doi.org/10.32782/2663-5208.2022.42.24.
  3. Дончук Н., Бронзель Л., Іванов І. Психологічні ресурси особистості в умовах організації національного спротиву. Вісник Національного університету оборони України. 2024. № 6(82). С. 34–44. DOI: https://doi.org/10.33099/2617-6858-2024-82-6-34-44.
  4. Казанжи М.Й. Психологічна ресурсність студентської молоді в умовах карантинних обмежень. Наука і освіта. 2021. № 1. С. 27–34. DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2021-1-4.
  5. Климчук В.О. Психологія посттравматичного зростання. 2-ге вид., переробл. і допов. Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2021. 158 с.
  6. Котовська Ю.О. Аналіз співвідношення поняття «посттравматичне зростання» та суміжних із ним понять. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Психологія». 2023. № 16. С. 44–52. DOI: https://doi.org/10.25264/2415-7384-2023-16-44-52.
  7. Котовська Ю., Матласевич О. Особливості посттравматичного зростання студентської молоді в умовах війни: результати емпіричного дослідження. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. 2024. Вип. 21. С. 154–164. DOI: https://doi.org/10.30970/PS.2024.21.19.
  8. Кузікова С., Зливков В., Лукомська С., Щербак Т., Котух О. Психологічний супровід особистості в умовах війни: навч. посіб. Київ; Ніжин : Видавець ПП Лисен­ко М.М.. 2024. 260 с. URL: https://repository.sspu.edu.ua/handle/123456789/14947.
  9. Лазос Г.П. Посттравматичне зростання: теоретичні моделі, нові перспективи для практики. Актуальні проблеми психології. 2016. Т. 1, вип. 45. С. 120–127.
  10. Лукомська С.О. Ре сурсний підхід до подолання о собистістю кризових ситуацій. Науковий вісник Херсонського д ержавного університету. С ерія «Психол огічні науки». 2020. Вип. 1. С. 190–195. DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-1-26.
  11. Музичко Л.В. Психологічна ресурсність особистості та її резильєнтність. Журнал соціальної та практичної психології. 2023. № 1. С. 28–33. DOI: https://doi.org/10.32782/psy-2023-1-5.
  12. Харитонова Н. Посттравматичне зростання, як основа психологічного супроводу ветеранів російсько-української війни: огляд досліджень. Psychology Travelogs. 2023. № 1. С. 167–189. DOI: https://doi.org/10.31891/PT-2023-1-17.
  13. Штепа О.С. Психологічна ресурсність як критерій індивідуального здоров’я. Проблеми сучасної психології. 2016. Вип. 32. С. 571–585.
  14. Штепа О.С. Опитувальник психологічної ресурсності особистості: результати розробки й апробації авторської методики. Пробл еми сучасної психології. 2018. Вип. 39. С. 380–399. DOI: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2018-39.380-399.
  15. Calhoun L.G., Tedeschi R.G. Handbook of Posttraumatic Growth: Research and Practice. Mahwah, NJ : Lawrence Erlbaum Associates, 2006. 408 p. DOI: https://doi.org/10.4324/9781315805597.
  16. Christopher M.A. A broader view of trauma: A bio-psychosocial-evolutionary view of the role of the traumatic stress response in the emergence of pathology and/or growth. Clinical Psychology Review. 2004. Vol. 24, № 1. P. 75–98. DOI: https://doi.org/10.1016/j.cpr.2003.12.003.
  17. Chykhantsova O., Serdiuk L. Personal Features and Their Impact on an Individual’s Hardiness. Problems of Modern Psychology. 2023. Issue 62. P. 23–43. DOI: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2023-62.23-43.
  18. Favaretto T.C., Both L.M., Benetti S.P. C., Freitas L. H. M. Understanding the psychodynamic functioning of patients with PTSD and CPTSD: Qualitative analysis from the OPD-2 interview. Psicologia: Reflexão e Crítica. 2022. Vol. 35. Article 9. DOI: https://doi.org/10.1186/s41155-022-00211-5.
  19. Ganai U.J., Sachdev S., Bhat N.A., Bhushan B. Associations between posttraumatic stress symptoms and posttraumatic growth elements: A network analysis. Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy. 2024. Vol. 16, № 5. P. 731–740. DOI: https://doi.org/10.1037/tra0001411.
  20. Hamby S., Taylor E., Segura A., Weber M.C. A dual-factor model of posttraumatic responses: Which is better, high posttraumatic growth or low symptoms? Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy. 2022. Vol. 14, Suppl. 1. P. S148–S156. DOI: https://doi.org/10.1037/tra0001122.
  21. Hobfoll S.E. Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist. 1989. Vol. 44, № 3. P. 513–524. DOI: https://doi.org/10.1037/0003-066X.44.3.513.
  22. Janoff-Bulman R. Posttraumatic growth: Three explanatory models. Psychological Inquiry. 2004. Vol. 15, № 1. P. 30–34. URL: http://www.jstor.org/stable/20447198.
  23. Joseph S., Linley P.A. Positive adjustment to threatening events: An organismic valuing theory of growth through adversity. Review of General Psychology. 2005. Vol. 9, № 3. P. 262–280. DOI: https://doi.org/10.1037/1089-2680.9.3.262.
  24. Romeo A., Castelli L., Zara G., Di Tella M. Posttraumatic growth and posttraumatic depreciation: Associations with core beliefs and rumination. International Journal of Environmental Research and Public Health. 2022. Vol. 19, № 23. Article 15938. DOI: https://doi.org/10.3390/ijerph192315938.
  25. Russell B., Mussap A.J. Rumination and threat-biased interpretation mediate posttraumatic stress and growth responses to military stressors. Military Psychology. 2023. Vol. 35, № 6. P. 537–552. DOI: https://doi.org/10.1080/08995605.2022.2127618.
  26. Tedeschi R.G., Calhoun L.G. The Posttraumatic Growth Inventory: Measuring the positive legacy of trauma. Journal of Traumatic Stress. 1996. Vol. 9, № 3. P. 455–471. DOI: https://doi.org/10.1002/jts.2490090305.
  27. Tedeschi R.G., Calhoun L.G. Posttraumatic growth: Conceptual foundations and empirical evidence. Psychological Inquiry. 2004. Vol. 15, № 1. P. 1–18. DOI: https://doi.org/10.1207/S15327965PLI1501_01.
  28. Tedeschi R.G., Cann A., Taku K., Senol-Durak E., Calhoun L. G. The Posttraumatic Growth Inventory: A revision integrating existential and spiritual change. Journal of Traumatic Stress. 2017. Vol. 30, № 1. P. 11–18. DOI: https://doi.org/10.1002/jts.22155.

Леонід Бандюк РАЦІОНАЛЬНЕ ТА ЕМОЦІЙНЕ В СПРИЙНЯТТІ МАЙБУТНЬОГО: УЯВЛЕННЯ СУЧАСНИХ УКРАЇНЦІВ

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 9-17.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2026-3-1

Леонід Бандюк,
здобувач третього (освітньо-наукового) рівня
вищої освіти за спеціальністю 053 Психологія,
кафедри загальної та диференційної психології,
Державний заклад «Південноукраїнський національний
педагогічний університет імені К.Д.Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0009-0000-6835-9712

 

РАЦІОНАЛЬНЕ ТА ЕМОЦІЙНЕ В СПРИЙНЯТТІ МАЙБУТНЬОГО: УЯВЛЕННЯ СУЧАСНИХ УКРАЇНЦІВ

АНОТАЦІЯ:

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розуміння трансформації суб’єктивних уявлень про антиципацію (передбачення майбутнього) в умовах колективної травми, спричиненої повномасштабною війною в Україні. У науковій літературі зберігається дефіцит якісних досліджень, що фіксують імпліцитні, звичайні моделі прогнозування, особливо у контексті радикальної невизначеності. Мета статті – реконструювати структуру та зміст суб’єктивних уявлень сучасних українців про роль раціонального та емоційного у процесі антиципації. На основі якісного дизайну проведено аналіз текстових наративів 52 респондентів (відкрите онлайн-опитування). Застосовувалися індуктивний контент-аналіз, аксіальне кодування, рефлексивний тематичний аналіз та семантичний аналіз ключових метафор. Виявлено домінування ірраціональних, чуттєво-тілесних та образних моделей антиципації (80%) над раціонально-аналітичними (13,5%). Емоції та раціональність у суб’єктивному досвіді частіше сприймаються як перешкода, ніж як інструмент (29% та 25% відповідно), що інтерпретується як наслідок високого рівня фонової тривоги в умовах хронічного стресу. Виявлено зв’язок: негативне ставлення до раціональності пов’язане зі сприйняттям антиципації як «дарунку», тоді як визнання її інструментальної ролі – з уявленням про передбачення як про «навичку». Поведінково антиципація реалізується через адаптивно-превентивні дії та довіру тілесним сигналам, що підтверджує теорію соматичних маркерів. Антиципація розглядається як навичка, що розвивається, ключовим механізмом регуляції якого є управління внутрішнім станом (медитація, внутрішня тиша). Сфери застосування вважаються тотальними, але актуалізовані сфери виживання, безпеки, професійної діяльності та міжособистісних відносин. Дослідження документує специфіку «народних теорій» антиципації в умовах колективної травми, підтверджує нелінійні моделі взаємодії афективних та когнітивних систем та надає емпіричну базу для розробки «темпорально-реабілітаційних» інтервенцій, спрямованих на відновлення здатності до позитивної проспекції.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

антиципація, передбачення, уявлення, емоції, раціональність, травма, темпоральність, якісне дослідження, Україна, суб’єктивні моделі

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:
  1. Baumeister R. F., Vohs K. D., DeWall C. N., Zhang L. How emotion shapes behavior: Feedback, anticipation, and reflection, rather than direct causation. Personality and Social Psychology Review. 2007. Vol. 11, No. 2. P. 167–203. DOI: https://doi.org/10.1177/1088868307301033
  2. Blanchette I., Richards A. The influence of affect on higher level cognition: A review of research on interpretation, judgement, decision making and reasoning. Cognition & Emotion. 2010. Vol. 24, No. 4. P. 561–595. DOI: https://doi.org/10.1080/02699930903132459
  3. Bubic A., von Cramon D. Y., Schubotz R. I. Prediction, cognition and the brain. Frontiers in Human Neuroscience. 2010. Vol. 4. Art. 25. DOI: https://doi.org/10.3389/fnhum.2010.00025
  4. Clark A. Whatever next? Predictive brains, situated agents, and the future of cognitive science. Behavioral and Brain Sciences. 2013. Vol. 36, No. 3. P. 181–204. DOI: https://doi.org/10.1017/S0140525X12000477
  5. Damasio A., Damasio H. The anatomical basis of somatic markers. Feelings and emotions: The Amsterdam symposium / ed. by A. S. R. Manstead, N. Frijda, A. Fischer. Cambridge : Cambridge University Press, 2004. P. 28–42. (Перевидання: 2022).
  6. Frederick S., Loewenstein G., O’Donoghue T. Time discounting and time preference: A critical review. Journal of Economic Literature. 2002. Vol. 40, No. 2. P. 351–401. DOI: https://doi.org/10.1257/jel.40.2.351
  7. Fuchs T. Ecology of the brain: The phenomenology and biology of the embodied mind. Oxford : Oxford University Press, 2018. 368 p.
  8. Heidegger M. Being and time / transl. by J. Macquarrie, E. Robinson. New York : Harper & Row, 1962. 589 p.
  9. Five essential elements of immediate and mid-term mass trauma intervention: Empirical evidence / S. E. Hobfoll et al. Psychiatry: Interpersonal and Biological Processes. 2007. Vol. 70, No. 4. P. 283–315. DOI: https://doi.org/10.1521/psyc.2007.70.4.283
  10. Hohwy J. The predictive mind. Oxford : Oxford University Press, 2013. 302 p.
  11. Kahneman D. Thinking, fast and slow. New York : Farrar, Straus and Giroux, 2011. 512 p.
  12. Kahneman D., Klein G. Conditions for intuitive expertise: A failure to disagree. American Psychologist. 2009. Vol. 64, No. 6. P. 515–526. DOI: https://doi.org/10.1037/a0016755
  13. Mayer J. D., Salovey P. What is emotional intelligence? Emotional development and emotional intelligence: Educational implications / ed. by P. Salovey, D. J. Sluyter. New York : Basic Books, 1997. P. 3–31.
  14. Schacter D. L., Addis D. R., Buckner R. L. Remembering the past to imagine the future: The prospective brain. Nature Reviews Neuroscience. 2007. Vol. 8, No. 9. P. 657–661. DOI: https://doi.org/10.1038/nrn2213
  15. Navigating into the future or driven by the past / M. E. Seligman et al. Perspectives on Psychological Science. 2013. Vol. 8, No. 2. P. 119–141. DOI: https://doi.org/10.1177/1745691612474317
  16. How personal experience modulates the neural circuitry of memories of September 11 / T. Sharot et al. Proceedings of the National Academy of Sciences. 2007. Vol. 104, No. 1. P. 389–394. DOI: https://doi.org/10.1073/pnas.0609230103
  17. Szpunar K. K., Spreng R. N., Schacter D. L. A taxonomy of prospection: Introducing an organizational framework for future-oriented cognition. Proceedings of the National Academy of Sciences. 2014. Vol. 111, No. 52. P. 18414–18421. DOI: https://doi.org/10.1073/pnas.1417144111