// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 157-165.

Людмила Кримчак,
кандидат педагогічних наук, доцент,
завідувач кафедри соціальної роботи
та управління соціальними процесами,
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара,
просп. Науки, 72, м. Дніпро, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0009-0006-9624-2953

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

У статті здійснено теоретико-емпіричне обґрунтування проблеми розвитку професійної резильєнтності майбутніх фахівців із соціальної роботи в умовах воєнних викликів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання парадоксу, за якого фахівець, забезпечуючи соціально-психологічну підтримку вразливим категоріям населення (ветерани, ВПО, особи з інвалідністю), сам стає вразливим до вторинної травматизації та професійного вигорання. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та визначення педагогічних умов розвитку професійної резильєнтності як ключового чинника готовності фахівців до діяльності в умовах кризових викликів. Методологічний апарат дослідження ґрунтувався на системному підході, що дозволило інтегрувати теоретичний аналіз феномену з емпіричним вивченням професійних труднощів фахівців соціальної сфери (n=85). У ході роботи застосовано комплекс методів, зокрема теоретико-методологічний аналіз, анкетування, кейс-стаді та метод педагогічного моделювання. Результати дослідження засвідчують, що професійна резильєнтність є динамічною системною якістю, яка об’єднує когнітивний, емоційний, поведінковий та мотиваційний компоненти. Емпірично доведено існування «методологічного розриву» та дефіциту інституційної супервізії (потреба у підтримці становить x = 7,59 за 10-бальною шкалою), що є головними чинниками виснаження ресурсів фахівців. На основі виявлених професійних ризиків (когнітивно-бюрократичний тиск, вторинна травматизація) обґрунтовано модель формування професійної стійкості через впровадження проблемно-орієнтованого кейс-менеджменту, навчальних балінтовських груп, тренінгів кризового менеджменту та сократівських діалогів. Запропонований комплекс методів дозволяє трансформувати стан професійного безсилля в експертну впевненість, що є критично важливим для збереження якості соціальних послуг.

професійна резильєнтність, соціальна робота, професійне вигорання, вторинна травматизація, інституційна підтримка, супервізія, педагогічні умови, професійна ідентичність, кейс-менеджмент

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 149-156.

Людмила Швидун,
доктор філософії, доцент,
доцент кафедри дошкільної та початкової освіти
Комунальний заклад вищої освіти
«Дніпровська академія неперервної освіти»
Дніпропетровської обласної ради»,
вул. Володимира Антоновича, 70, м. Дніпро, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-7286-8103

Любов Пасічник,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри соціально-гуманітарної освіти,
Комунальний заклад вищої освіти
«Дніпровська академія неперервної освіти»
Дніпропетровської обласної ради»,
вул. Володимира Антоновича, 70, м. Дніпро, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-0105-7944

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ ВИМІРИ

Актуальність дослідження зумовлена підвищенням вимог до професійної підготовки майбутніх педагогів в умовах модернізації вищої освіти та необхідністю формування високого рівня культури професійного мовлення як складника їхньої професійної компетентності. Ефективність педагогічної діяльності значною мірою залежить від здатності майбутнього вчителя здійснювати професійну комунікацію, дотримуватися норм сучасної української літературної мови, використовувати мовні засоби відповідно до комунікативної ситуації та забезпечувати якісну взаємодію з учасниками освітнього процесу. Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності культури професійного мовлення майбутніх педагогів, визначення її структурних компонентів та окреслення практичних засобів формування в умовах професійної підготовки у закладах вищої освіти. Методи дослідження. У роботі використано комплекс теоретичних методів, зокрема аналіз, синтез, систематизацію та узагальнення наукових джерел, нормативно-правових документів і змісту освітніх компонентів «Сучасна українська мова з практикумом», «Українська мова за професійним спрямуванням» та «Академічне письмо». Результати дослідження засвідчили, що культура професійного мовлення майбутнього педагога є інтегративним утворенням, структурними компонентами якого визначено нормативно-мовний, комунікативний, етичний, професійно-діяльнісний та рефлексивний компоненти. Встановлено, що формування культури професійного мовлення потребує комплексного використання компетентнісного, практико зорієнтованого та особистісно зорієнтованого підходів. Обґрунтовано значення мовознавчих освітніх компонентів для розвитку професійної комунікації, опанування фахової термінології, формування навичок академічного письма та дотримання принципів академічної доброчесності. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному теоретичному обґрунтуванні можливостей освітніх компонентів «Сучасна українська мова з практикумом», «Українська мова за професійним спрямуванням» та «Академічне письмо» щодо формування культури професійного мовлення майбутніх педагогів та визначенні практичних засобів її розвитку в умовах професійної підготовки. Практичне значення роботи полягає у визначенні напрямів удосконалення мовної підготовки здобувачів вищої освіти шляхом посилення практичного спрямування мовознавчих освітніх компонентів, використання інтерактивних технологій навчання та сучасних цифрових ресурсів. У висновках доведено, що ефективне формування культури професійного мовлення майбутніх педагогів забезпечується інтеграцією мовної, професійної та академічної підготовки, що сприяє розвитку професійно значущих комунікативних умінь і готовності до успішної педагогічної діяльності.

культура професійного мовлення, професійна підготовка педагогів, майбутні педагоги, професійна компетентність, мовленнєва культура, мовна підготовка, педагогічна освіта. професійна комунікація, академічне письмо

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 142-148.

Наталія Суховієнко,
кандидат педагогічних наук, логопед вищої категорії,
викладач кафедри початкової і спеціальної освіти,
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,
бульв. Шевченка, 81, м. Черкаси, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-0528-9494

Інна Литвин,
кандидат педагогічних наук,
старший викладач кафедри початкової і спеціальної освіти,
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,
бульв. Шевченка, 81, м. Черкаси, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-8946-14491

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ: СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД

У статті обґрунтовано критерії та показники оцінювання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку на засадах структурно-функціонального підходу. Актуальність дослідження зумовлена оновленням Базового компонента дошкільної освіти, яке передбачає якісно нові вимоги до результатів мовленнєвого розвитку вихованців закладів дошкільної освіти та потребує відповідного діагностичного інструментарію. Мета статті полягає у обґрунтуванні системи критеріїв та показників оцінювання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку на засадах структурно-функціонального підходу та визначення рівнів сформованості мовленнєвого розвитку дошкільників. Методи дослідження: теоретичний аналіз, синтез, структурно-функціональний аналіз, систематизація та узагальнення наукових джерел. Визначено сутність структурно-функціонального підходу як методологічної основи оцінювання мовленнєвого розвитку дошкільників, що передбачає аналіз мовленнєвої системи як цілісного утворення в єдності її структурних компонентів (фонетичного, лексичного, граматичного, зв’язно-мовленнєвого) та функцій (комунікативної, когнітивної, регулятивної). Розроблено та обґрунтовано систему критеріїв оцінювання мовленнєвого розвитку дошкільників: фонетико-фонематичний, лексичний, граматичний, зв’язно-мовленнєвий, комунікативно-мовленнєвий та когнітивно-мовленнєвий критерії. До кожного критерію визначено систему відповідних показників та описано чотири рівні сформованості мовленнєвого розвитку: високий, достатній, середній, низький. Охарактеризовано методи оцінювання мовленнєвого розвитку дошкільників: спостереження, діагностичну бесіду, вивчення продуктів мовленнєвої діяльності, педагогічний експеримент, психолінгвістичне обстеження. Розглянуто специфіку застосування структурно-функціонального підходу до оцінювання мовленнєвого розвитку дітей у різних вікових групах дошкільного закладу та в умовах інклюзивної освіти. Запропонована система критеріїв і показників може бути використана вихователями, учителями-логопедами та практичними психологами закладів дошкільної освіти для комплексного моніторингу мовленнєвого розвитку вихованців. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування розробленої системи для своєчасного виявлення відхилень у мовленнєвому розвитку та побудови індивідуальних освітніх маршрутів для дітей дошкільного віку. Перспективи подальших розвідок пов’язані з емпіричною перевіркою розробленої системи в умовах реального освітнього процесу ЗДО, а також із розробкою конкретного діагностичного інструментарію (відповідних завдань, стимульного матеріалу, шкал оцінювання) для кожної вікової групи.

мовленнєвий розвиток, дошкільний вік, критерії оцінювання, показники, структурно-функціональний підхід, мовленнєва компетентність, заклад дошкільної освіти

// Наука і освіта. – 2026. – №3. – 136-141.

Ірина Полякова,
кандидат педагогічних наук, директор,
Харківський педагогічний фаховий коледж;
доцент кафедри української лінгвістики,
літератури та методики навчання,
Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради,
пров. Руставелі, 7, м. Харків, Україна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4931-2203

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ

У статті здійснено аналіз проблеми дотримання принципів академічної доброчесності в умовах масового впровадження технологій генеративного штучного інтелекту у процес підготовки майбутніх учителів української мови та літератури. Актуальність дослідження зумовлена кризою традиційних моделей академічного контролю та виникненням нормативно-правового вакууму щодо регулювання використання нейромереж у вищій школі. Проаналізовано аксіологічний, онтологічно-правовий та дидактико-методологічний виміри трансформації категорії авторства в епоху штучного інтелекту (ШІ), де роль здобувача вищої освіти переходить від звичайного текстотворення до критичного творення й верифікації інформації. Систематизовано відмінності між традиційним плагіатом та новітніми феноменами недоброчесності, обґрунтовано сутність «кризи викриття» згенерованого контенту. Особливу увагу приділено специфіці філологічної освіти, де мова і текст є безпосередніми об’єктами професійної підготовки. Визначено конкретні ризики прихованого делегування завдань ШІ за трьома складниками: у методичному (втрата дидактичної індивідуальності, шаблонність конспектів уроків Нової української школи (НУШ), літературознавчому (симуляція особистісного естетичного досвіду аналізу творів, відмова від читання першоджерел) та лінгвістичному (співучасть у фальсифікації наукової правдивості через «штучні галюцинації» ШІ). Досліджено поняття «цифрового сурогату» як інтелектуально знеціненого контенту та імітаційної діяльності, що призводить до ерозії внутрішньої відповідальності та руйнації мовно-етичної компетенції майбутнього словесника. Зроблено акцент на неефективності існуючого підходу та аргументовано потребу переходу до проактивного проєктування освітнього середовища, де оцінюванню підлягає не фінальний текст, а сам процес когнітивної й методичної діяльності здобувача освіти.

академічна доброчесність, штучний інтелект, підготовка філологів, генеративні мовні моделі, Нова українська школа