2023-2-doc

Оксана Чекан РОЛЬ КОМП’ЮТЕРНИХ ПРОГРАМ У КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

// Наука і освіта. – 2023. – №2. – 89-94.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2023-2-19

Оксана Чекан,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри дошкільної та спеціальної освіти,
Мукачівський державний університет,
вул. Ужгородська, 26, м. Мукачево, Закарпатська обл., Україна,
ОRCІD ІD: https://orcid.org/0000-0002-3480-6366

РОЛЬ КОМП’ЮТЕРНИХ ПРОГРАМ У КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

АНОТАЦІЯ:

Публікація досліджує актуальну проблему ролі комп’ютерних програм у корекційно-розвивальній роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Метою дослідження є розкриття важливості використання комп’ютерних програм у корекційно-розвитковій роботі з дітьми з особливими освітніми потребами та аналізу ролі комп’ютерних програм у проведенні корекційної роботи. Для досягнення цієї мети були використані методи аналізу наукової літератури та огляду наявних досліджень у цій галузі. Методи емпіричного дослідження: проведення спостережень та експериментів з використанням різних комп’ютерних програм для оцінки їх ефективності, впливу на розвиток дітей та задоволення їх освітніх потреб. Анкетування та опитування: збір даних від користувачів комп’ютерних програм, щоб вивчити їхнє задоволення від використання, сприйняття корекційно-розвиткових аспектів та можливі проблеми, які вони виявляють. Кількісний аналіз: застосування статистичних методів для обробки даних, отриманих з різних досліджень, з метою визначення статистично значущих відмінностей, тенденцій або зв’язків між використовуваними програмами та показниками результативності. Компаративний аналіз: порівняння різних комп’ютерних програм, їх функціональності, ефективності та впливу на розвиток дітей з особливими освітніми потребами. Результати показують, що комп’ютерні програми мають позитивний вплив на навчання та розвиток навичок у дітей з особливими освітніми потребами. Використання комп’ютерних програм стимулює їх мотивацію та сприяє покращенню сприйняття інформації.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

комп’ютерні програми, корекційно-розвивальна робота, діти з особливими освітніми потребами, фізичний розвиток, когнітивний розвиток, соціальний розвиток.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Беспалько В.П. Освіта та навчання з використанням комп’ютерів (педагогіка третього тисячоліття). Київ : МПСІ, 2002. 352 с.
2. Бєлєнька Г.В. Формування професійної компетентності сучасного вихователя дошкільного навчального закладу : монографія. Київ : ун-т ім. Б. Грінченка, 2011. 320 с.
3. Богуш А.М., Трифонова О.С., Кисельова О.І. Комунікативно-мовленнєвий супровід становлення україномовної особистості майбутніх фахівців дошкільної освіти півдня України : навч. посіб. / за. ред. А.М. Богуш. Одеса : Лерадрук, 2013. 241 с.
4. Буркова Л. Технології в освіті. Рідна школа. 2001. № 2. С. 18–19.
5. Використання універсального комп’ютерного тренажеру з корекційно-розвиваючою програмою «Живий звук» в процесі реабілітації дітей з порушеннями слуху та мовлення в Центрі слухо-мовленнєвої реабілітації НВП «ВАБОС» / Т.В. Богданович, Д.М. Заїка, В.О. Конюшняк та ін. URL: http://csr-vabos.com.ua/Vikoristanya (дата звернення: 10.06.2018).
6. Глушков В.М. Кібернетика, обчислювальна техніка, інформатика: вибрані праці в 3-х т. Т. 2. ЕОМ – технічна база кібернетики. Київ : Наукова думка, 1990. 268 с.
7. Концепція розвитку освіти України на період 2015–2025 р. URL: https://osvita.ua/news/43501/.
8. Корекційно-розвивальні програми для дітей з особливими освітніми потребами. URL: http://ispukr.org.ua/?page_id=2422#.XVHNeMzbIU (дата звернення: 03.10.2018).
9. Крохмаль В.М. Сучасні методики підвищення ефективності корекційного впливу при різних мовленнєвих порушеннях дітей дошкільного віку. URL: http://loippo-konsultacii.blogspot.com/2010/03/blog-post05.html (дата звернення: 10.03.2018).
10. Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті. Освіта України. 2001. № 1. С. 22–25.
11. Особливості реалізації компетентнісного підходу в освіті дітей з інтелектуальними порушеннями: навчально-методичний посібник / О. Чеботарьова та ін. ; за наук. ред. О. Чеботарьової, І. Сухіної. Київ : ІСПП ім. М. Ярмаченка НАПН України, 2019. 233 c.

12. Сухорукова Г.Ф. Використання комп’ютерного тренажера «Дельфа-130» в корекційній роботі. URL: http://festival.1september.ru.
13. Трикоз С.В. Дитина з порушеннями інтелектуального розвитку. Харків : Вид-во «Ранок», ВГ «Кенгуру», 2018. 40 с.
14. Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002 «Про Національну доктрину розвитку освіти». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/347/2002#o2.

Лю Їге КРОС-КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

// Наука і освіта. – 2023. – №2. – 121-126.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2023-2-18

Лю Їге
аспірантка кафедри педагогіки,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0009-0000-2743-2100

КРОС-КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

АНОТАЦІЯ:

Стаття актуалізує звернення до напрямів переформатування освітнього простору країни в зв’язку зі зміною вимог до професіоналізму фахівців, які безпосередньо залучені до іншомовної та «інокультурної» комунікації. Встановлено, що провідною метою реформування системи освіти є «стирання» культурно-мовних меж між народами (етносами, культурами), а встановленню повноцінного діалогу культур сприяє реалізація крос-культурного підходу у підготовці фахівців. детермінантом продуктивної узаємодії між різними народами (націями, етносами, культурами) є, передовсім, ефективне оволодіння не лише «мовними» (лінгвістичними, мовленнєвими, граматичними, фонетичними, лексичними, синтаксичними), а й так званими «культурними» знаннями, що передбачає урахування відмінних культурних артефактів, звичаїв, культурних кодів, етичних кодексів, традицій, своєрідності світорозуміння й світосприйняття, завдяки чому уможливлюється формування так званої крос-культурної компетентності людини – своєрідної здатності користуватись всім арсеналом лінгвокультурних знань, вербальними / невербальними інструментами в різноманітних ситуаціях комунікації, поважно ставитися до розбіжностей світовідчуття, мислення, обрядів, традицій, звичаїв народів тощо. Визначено, що мультикультурний освітній простір є просторово-предметним ареалом взаємодії суб’єктів освітнього процесу, що конструюється на засадах урахування інваріантності загальнолюдських (загальнопланетарних) цінностей у поєднанні з варіативністю культурних інтенцій (етнокультурного світогляду, націоментальних констант, історично-культурних артефактів, культурно-детермінованих міжособистісних патернів). Мультикультурний освітній простір моделюється на засадах конвергенції та інтеграції національних та інокультурних цінностей, забезпечує мультиплікацію («примноження») духовно-ціннісного й культурного багатства індивіда шляхом опанування іноземними мовами як способами міжкультурної взаємодії. Мультикультурний освітній простір є фрагментом трансльованого в систему освіти мультикультурного поля суспільства, відтак забезпечує перетворення «довколишнього» в «індивідуальне». Функціонування мультикультурного освітнього простору в закладах загальної середньої освіти розуміємо як модель для створення психолого-педагогічних умов, алгоритмів, й технологій адаптаційної інтеграції особистості учня в мультикультурне поле суспільства за допомогою освітніх (дидактичних) механізмів. Доведено, що крос-культурний підхід до підготовки майбутніх учителів розкриває методологію багатопанорамного дослідження «людини на перетині культур» як інноваційного типу особистості, яка дотримується загальнопланетарної етики та характеризується транскордонним мисленням, що виходить за межі власної культури. За крос-культурним підходом, здатна до крос-культурної інтеракції особистість інтегрує проєкції різних культур, визнаючи як універсальність людського існування, так і наявність широкої палітри інокультурних форм на засадах балансу толерантності культурних цінностей; здійснює вибір мовно-комунікативної стратегії, інтеріоризує цінності інших культур не применшуючи значущості власної. Крос-культурний підхід декларує «поліфонію культур» з одночасною самоверифікацію особистості в націоментальному сегменті загальної культури. Крос-культурний підхід в суспільному (зокрема освітньому) значенні постулює пріоритетність розроблення освітніх концепцій на засадах культурно-ідентифікаційних метакогнітивних стратегій узаємодії з інокультурними й іномовними репрезентантами в координатах всеосяжної поваги й толерантності до багатоманітності.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

вчитель, крос-культурний методологічний підхід, крос-культура, крос-культурне навчання, кроскультурна компетентність мультикультуралізм, мультикультурний освітній простір, професійна підготовка, професійна підготовка вчителів.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. International Dictionary of Education. Vol.7. Oxford, 1994. P. 3963.
2. Hall E.T. Hidden Differences: Studies in International Communication. Hamburg: Grander & Jahr, 1983. 214 p.
3. Koh D., Boisen L. The Use-of-Selves Interdependent Model: A Pedagogical Model for Reflective Practice. Journal of Social Work Education. 2019. Vol. 55, №2. P. 338 – 350.
4. Luchtenberg S. Multicultural Education: Challenges and Responses. JSSE. 2005. Vol. 4. No 1. P. 31−55.
5. Matsumoto D. The Handbook of Culture and Psychology. New York: Oxford University Press, 2001. 458 p.
6. Von Humboldt W. Linguistic variability and intellectual development . Wilhelm von Humboldt; translated by G. С. Buck and A. R. Frithjof. Miami: Coral Gables, FL, 1971. 296 p.
7. Бакум З. П. Українська мова як іноземна: Лінгводидактичні проблеми. Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету : збірник наукових праць, 2010. Вип. 5. С. 226−232.
8. Горіна Ж. Д. Мовна особистість студента-філолога. Наука і освіта. 2006. № 5-6. С. 187 – 190.

9. Горіна Ж. Д. Принципи рідномовної освіти з позиції міжкультурного діалогу Наука і освіта. 2011. № 5. С. 85–89.
10. Дороз В. Ф. Крос-культурне навчання учнівбілінгвів української мови: монографія. К.: Центр учбової літератури, 2017. 456 с.
11. Костюк С. С. Підходи до формування компетентностей міжкультурної комунікації студентів-іноземців. Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Серія Педагогічні науки. 2017. Вип. 2. С. 156–162.
12. Костюк С. С. Структура поняття «міжкультурна комунікативна компетентність студентів-іноземців». Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки. 2015. № 4 [51]. С. 91–96.
13. Пришляк О. Ю. Мультикультикультуралізм і мультикультурна освіта за рубежем та в Україні. Журнал Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. Соціальна робота та соціальна освіта. Умань, 2019. Вип. 2. С. 39–47.

Ірина Поспелова, Олена Косьянова, Галина Клосс ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ ІЗ РІЗНИМ СТАВЛЕННЯМ ДО НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

// Наука і освіта. – 2023. – №2. – 110-120.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2023-2-17

Ірина Поспелова,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри теорії та методики практичної психології,
Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-8802-7934

Олена Косьянова,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри теорії та методики практичної психології,
Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-9532-9981

Галина Клосс,
здобувач вищої освіти другого (магістерського) рівня
зі спеціальності 053 «Психологія»,
Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0009-0008-5410-5349

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ ІЗ РІЗНИМ СТАВЛЕННЯМ ДО НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

АНОТАЦІЯ:

У статті викладено результати теоретико-емпіричного дослідження проблеми соціально-психологічних бар’єрів адаптації осіб в умовах невизначеності. Уточнено сутність поняття «соціально-психологічні бар’єри адаптації» та функціональні й змістовні складові останньої. Розглянуто проблему вивчення подолання соціально-психологічних бар’єрів адаптації в умовах невизначеності у вітчизняних та зарубіжних підходах. Мета статті: презентувати результати дослідження соціально-психологічних бар’єрів адаптації осіб у сучасних умовах невизначеності. Методи емпіричного дослідження: тест-опитувальник для оцінки вираженості психологічних бар’єрів до дій у ситуації невизначеності (А. Массанов), багатофакторний особистісний опитувальник FPI, методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд, методика дослідження толерантності до невизначеності (С. Баднер). Доведено за допомогою кореляційного аналізу, що існують тісні позитивні зв’язки між показниками прояву психологічних бар’єрів та показниками особливостей адаптації особистості, що обумовлюють цю адаптацію та її функціональні й змістовні складові. Емпірично підтверджено, що особливості ставлення до невизначеності можуть провокувати прояви тих чи інших бар’єрів адаптації. Окреслено основні напрямки ефективної стратегії здолання бар’єрів для підвищення адаптивності особистості, а також до змін і пристосування в умовах невизначеності.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

особистість, адаптивність, соціально-психологічна адаптація, бар’єри адаптації, особистісні особливості, толерантність, нетолерантність, ставлення до невизначеності.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Андросович К. Соціальна адаптація обдарованої особистості: від дитинства до юності : методичний посібник / К.А. Андросович, Л.І. Ткаченко, Г.В. Ільїна, І.О. Якимова, В.М. Шульга. Київ : Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2021. 106 с.
2. Андросович К.А. Умови та форми процесу успішної адаптації студентів-першокурсників. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Київ, 2013. № 4(21). С. 121–128.
3. Губа Н., Гладких Ж. Теоретичний аналіз психологічних чинників, які впливають на формування толерантності. Психологічні перспективи. Луцьк : Вид-во СНУ, 2018. Вип. 32. С. 97–108.
4. Гусєв А.І. Толерантність до невизначеності як чинник розвитку ідентичності особистості : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.01 ; Університет менеджменту освіти АПН України. Київ, 2009. 199 с.
5. Іванчихина К.О., Милославська О.В. Феномен невизначеності у психології. Особистість, суспільство, закон. Харків, 2019. С. 56–59.
6. Карамушка Л.М. Психологічні особливості ставлення студентської молоді до грошей : монографія / Л.М. Карамушка, О.Г. Ходакевич. Київ : КНЕУ, 2017. 200 с.
7. Ляпунова В.А. Функції толерантності як соціально значущої цінності : збірник наукових праць. Серія «Педагогічні науки». Херсон, 2016. Том 3. С. 119–122.
8. Массанов А.В. Визначення психологічних бар’єрів в професійному самовизначенні особистості / В.А. Массанов. Наука і освіта : зб. наук. праць. Одеса, 2008. № 8–9. С. 76–80.
9. Массанов А.В. Психологічні бар’єри в професійному самовизначенні особистості : дис. … канд. психол. наук : 19.00.07 ; Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського. Одеса, 2010. 409 с.

10. Поспелова І.Д., Печерова М.В. Психологічний супровід діяльності вчителя в період адаптації першокласників до навчання у школі. Наука і освіта. Науково-практичний журнал. 2008. № 3. С. 199–203.
11. Саннікова О.П., Саннікова А.О. Сценічні бар’єри: диференціально-психологічний підхід : монографія. Одеса : ВМВ, 2014. 238 с.
12. Сікора Я.Б. Адаптація як об’єкт наукового дослідження: психолого-педагогічний аналіз. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Педагогіка. Соціальна робота». 2022. Вип. 2(51). С. 135–139.
13. Тавровецька Н.І. Основні підходи до розкриття особистісної психологічної позиції. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2017. Т. 1. Вип. 1. С. 126–131.
14. Bokuniewicz S. Tolerance of uncertainly and ambiguity of the situation and anxiety as a state and as a feature. Journal of Education Culture and Society. Experience. 2020. No. 2. P. 224–236.

Галина Ніколайчук, Олена Демчук ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

// Наука і освіта. – 2023. – №2. – 104-109.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2023-2-16

Галина Ніколайчук,
кандидат педагогічних наук,
професор кафедри загальної психології та психодіагностики,
Рівненський державний гуманітарний університет,
вул. Степана Бандери, 12, м. Рівне, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5637-4288

Олена Демчук,
кандидат психологічних наук,
професор кафедри загальної психології та психодіагностики,
Рівненський державний гуманітарний університет,
вул. Степана Бандери, 12, м. Рівне, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-4974-3908

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

АНОТАЦІЯ:

У статті розглядаються результати досліджень психологічних засад підвищення комунікативної компетентності майбутніх психологів. Перед системою освіти України постійно постають нові завдання, вирішення яких залежить від гуманізації освітнього простору та учасників педагогічної взаємодії. Особливо актуальним це є в контексті навчання студентів-психологів, оскільки сама специфіка спеціальності передбачає застосування особистісно-орієнтованого підходу, що дозволяє суб’єктам педагогічного процесу розкрити свій потенціал та реалізуватися в майбутньому як висококваліфікованим фахівцям. Одним із чинників, що дозволяють психологу ефективно виконувати свої професійні функції, є комунікативна компетентність, оскільки надання психологічної допомоги неможливе без встановлення зв’язку з клієнтом, взаємодії з ним на вербальному та невербальному рівнях. Усі види професійної діяльності психолога здійснюються саме шляхом спілкування, що робить комунікативну компетентність незамінною якістю. Враховуючи це, високий комунікативний потенціал та здатність до встановлення емоційного контакту є передумовою успішної професійної самореалізації. У цілому комунікативна компетентність розглядається як інтегральна комунікативна якість, що передбачає високий рівень розвитку комунікативних здібностей та достатню ефективність міжособистісного спілкування (Dictionary, 2005).

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

комунікативна компетентність, комунікативний потенціал, комунікативні навички, професійна придатність, професійна реалізація.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Антонова Н.О. Уявлення про професійну компетентність та привабливість майбутньої професії для студентів психологічних факультетів. Проблеми загальної та педагогічної психології. 2006. Т. 7. Вип. 7. С. 13–25.
2. Головань М.С. Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду. URL: http://uabs.edu.ua/images/stories/docs/ K_VM/Holovan_03.рdf
3. Корніяка О.М. Комунікативна компетентність як визначальний чинник професійного самоздійснення викладача вищої школи. Актуальні проблеми психології. 2017. Том V. Вип. 16. С. 82–92.
4. Oxford Advanced Learner’s Dictionary. 2005. 615 с.
5. Schmitz F., Schnabel K., Stricker D., Fischer M., Guttormsen S. Learning communication from erroneous video-based examples : A doubleblind randomised controlled trial. Patient Educ Couns. 2017. Vol. 100(6). Р. 1203–1212. doi: 10.1016/j.pec.2017.01.016.

Бахтіяр Атаханов, Олексій Чебикін ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ОСОБИСТІСНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЯК ВІРОГІДНИХ ДЕТЕРМІНАНТ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ В МОЛОДІ

// Наука і освіта. – 2023. – №2. – 95-103.

DOI:https://doi.org/10.24195/2414-4665-2023-2-14

Бахтіяр Атаханов,
аспірант кафедри теорії та методики практичної психології,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-1078-7092
Олексій Чебикін,
доктор психологічних наук, професор,
дійсний член Національної академії педагогічних наук України,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7905-2708

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ОСОБИСТІСНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ
ЯК ВІРОГІДНИХ ДЕТЕРМІНАНТ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ В МОЛОДІ

АНОТАЦІЯ:Дослідження присвячено проблемі пізнання психологічних особливостей кризового стану молоді. На основі отри- маних результатів уточнено розуміння змісту психологічної кризи, а саме як відносно тривалого перехідного неза- довільного психоемоційного стану напруги, що може проявлятися з певною періодичністю при пошуку можливості подолання життєвих перешкод та призводити до спаду або нової активізації психічної діяльності. Описані теоретико-методологічні підходи до пізнання специфіки психологічної кризи на рівні прямих та опосередкованих моделей. Узагальнені як зовнішні, так і внутрішні ознаки її характеристики та фактори, що викликають кризовий стан. Побудовано опитувальник дослідження ключових ознак психологічного змісту кризи на рівні оцінки високих, середніх та низьких значень за показниками частоти її виникнення, тривалості дії, стану емоційної напруги та впливу на життєдіяльність. Залучено до дослідження також комплекс методик вивчення емоційно-особистісних особливостей. На основі емпіричних досліджень показано, що кризовий стан у молоді фіксується на низькому рівні прояву в 39%, на середньому рівні прояву – в 45% та високому – у 16%. Встановлено, що кризові стани в молоді детермінуються різними комплексами емоційно-особистісних особливостей, серед яких провідними виступають невротичність, депре- сивність, психологічне вигорання та тривожність.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

ознаки, рівні, фактори кризи, емоційно-особистісні особливості.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кузьмінський А.І. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні : автореф. дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.04. Київ, 2003. 34 с.
2. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодим науковцям. Київ-Вінниця : ДОВ «Вінниця», 2008. 278 с.
3. Клименко Н.Г. Єдина державна система цивільного захисту: складові, завдання та режими функціонування. Інвестиції: практика та досвід. 2015. № 3. С. 95–100.URL: http://www.investplan.com.ua/?op=1&z=4246&i=20 (дата звернення: 24.06.2023).
4. Котельникова Н. Періодизація історії розвитку післядипломної педагогічної освіти в КНР. Історико-педагогічний альманах. 2011. Вип. 2. С. 77–82. URL: https://doi.org/10.31499/2307-4833.2.2011.15321 (дата звернення: 15.06.2023).
5. Курбатов С.В. Феномен університету в контексті глобальних трансформацій : автореф. дис. … д-ра філос. наук : 09.00.10. Київ, 2015. 36 с.
6. Михайлов В.М. Ретроспективний аналіз становлення системи підвищення кваліфікації керівного складу і фахівців галузі цивільної безпеки в Україні. Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького держ. пед.ун-ту імені Івана Франка. 2020. Том 4. № 31. С. 21–31. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-4863.4/31.214283
7. Котельников С. Вогнеборці. Історія пожежництва на теренах сучасної України : науково-популярне видання. Київ, 2018. 144 с.
8. Доманський В.О. Державне управління пожежною безпекою України (організаційно-правовий аналіз за матеріалами діяльності Державного департаменту пожежної безпеки) : автореф. дис. … канд. юр. наук : 12.00.07. Київ, 2004. 24 с.
9. Кулеба О.М. Становлення та розвиток системи цивільного захисту на території України. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2013. Вип. 60. С. 134–140.
10. Борис О.П. Історія становлення державної пожежної охорони та її роль у формуванні системи цивільного захисту України. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2017. № 1. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1330 (дата звернення: 11.06.2023).
11. Михайлов В.М. Система підвищення кваліфікації фахівців з питань цивільної безпеки у післядипломній освіті : дис. ... док. пед. наук : 13.00.04. Київ, 2022. 577 с.
12. Кулєшов М.М., Садковий В.П., Тютюник В.В. Державна система цивільного захисту : навч. посіб. Харків : НУЦЗУ, 2020. 232 с.
13. Садковий В.П. Формування якості освіти як один з напрямів автономізації навчальних закладів. Державне управління науково-освітнього забезпечення підготовки конкурентоспроможних фахівців у сфері цивільного захисту : зб. тез Всеукр. наук.-практ. конф., 16–17 квітня 2015 р. / за заг. ред. В.П. Садкового. Харків, 2015. С. 66–68.
14. Малеван О.Ю., Переверзін Ю.П. Аналіз структури системи підготовки кадрів у сфері цивільного захисту. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. № 2. С. 3.
15. Кодекс цивільного захисту України. Відомості Верховної Ради. 2013. № 34–35. Ст. 458. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17#Text (дата звернення: 11.06.2023).

16. Cьомін С.В., Резнікова О.О. Проблеми реформування системи підготовки кадрів для сектору безпеки і оборони України. Стратегічна панорама. 2017. № 1. С. 67–73.