// Наука і освіта. – 2023. – №1. – 63-69.

Світлана Ситнік,
доктор психологічних наук, професор,
Державний заклад «Південноукраїнський національний
педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5875-919X

ЕМОЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ

У статті представлено результати вивчення емоційних детермінант, які зумовлюють особисті вподобання щодо певного способу подолання конфліктних ситуацій. Йдеться про такі емоційні особливості особистості, як емоційний інтелект, емоційна стійкість, експресивність, сміливість, чутливість, тривожність та напруженість. Результати кореляційного аналізу показали наявність певних статистично значущих зв’язків між показниками, що характеризують емоційний інтелект, емоційні властивості особистості та способи подолання конфліктних ситуацій. Так, емоційний інтелект прямо пов’язаний із тенденціями до співпраці або компромісу, від’ємно – із конфронтаційним способом поведінки; упевненість, ненапруженість – із прийняттям рішення співпрацювати з опонентами; стриманість, боязкість – із перевагою суперництва; емоційна нестабільність – із пошуком компромісу; жорсткість – із вибором пристосування; безпечність – із ухиленням від участі у конфлікті. Порівняння груп з протилежним проявом указаних емоційних детермінант за показниками подолання конфліктної ситуації дало змогу встановити, що до суперництва більшою мірою схильні стримані, розсудливі, обережні люди з низьким емоційним інтелектом. До компромісу частіше вдаються упевнені особи, які мають високий емоційний інтелект. Тенденція до співпраці більше притаманна емоційно стабільним, життєрадісним, безтурботним, ненапруженим, упевненим особам із високим емоційним інтелектом. Пристосування до опонентів більш властиве емоційно нестабільним, обережним, боязким, сором’язливим особам із низьким емоційним інтелектом. Безпечні досліджувані частіше використовують уникнення, ніж стримані, розсудливі люди. Шляхом факторного аналізу визначено комплекси емоційних детермінант, які зумовлюють особисті вподобання щодо подолання конфлікту певним способом. Так, для суперництва – це стриманість, неспокій та низький емоційний інтелект, для компромісу – упевненість у собі, безтурботність, високий емоційний інтелект, для співпраці – емоційна стійкість, оптимізм та схильність до ризику, для пристосування – обережність та непевність.

емоційний інтелект, емоційні властивості особистості, способи подолання конфлікту.

1. Гриньова Н.В., Петлюк А.І. Конфліктна поведінка студентів-психологів під час навчання у закладах вищої освіти. Психологічний журнал. 2018. № 1. С. 15–24. URL: http://psyj.udpu.edu.ua/article/view/152557.
2. Котлова Л., Зінченко М. Психологічні особливості конфліктних форм поведінки студентів із різним рівнем емоційного інтелекту. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. 2019. Вип. 8(53). С. 49–56. DOI: 10.31392/NPU-nc.series12.2019.8(53).05.
3. Литвинчук Н., Смолінчук Л., Дараган А. Вплив психологічних чинників на конфліктну поведінку у підлітків. Вісник Національного авіаційного університету. Серія «Педагогіка, Психологія». 2022. № 20. С. 87–100. URL: https://jrnl.nau.edu.ua/index.php/VisnikPP/issue/view/892.
4. Чепур О. Емпіричне дослідження стратегій поведінки у конфлікті як аспект психологічного впливу в професійній діяльності слідчих. Вісник Львівського університету. Серія «Психологічні науки». 2020. Вип. 6. С. 134–141. DOI: 10.30970/2522-1876-2020-6-20.

// Наука і освіта. – 2023. – №1. – 58-62.

Роксолана Призванська,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри спеціальної освіти,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, м. Львів, Україна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7635-1227

ДО ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ МУЗИЧНО-РИТМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КОРЕКЦІЇ ЗАЇКАННЯ

Статтю присвячено проблемі корекції заїкання у дітей як причини шкільної неуспішності, порушень поведінки та проблем у спілкуванні з однолітками і дорослими. Проаналізовано характерні вади мовлення при заїканні та природу цього порушення, особливості психічного та фізичного розвитку дітей із заїканням. Підкреслено, що основна причина виникнення логоневрозу має психологічну афективну природу (переляк, страх, гнів, сором), отже, таке порушення потребує комплексного підходу із залученням невролога, логопеда, корекційного педагога, а психокорекція повинна відбуватися у комплексній взаємодії. Наголошено на необхідності запровадження в педагогічну практику системи своєчасної діагностики, корекції та профілактики порушень мовлення. Здійснено аналіз впливу музично-ритмічної діяльності на емоційний стан дітей, розвиток метро-ритмічного чуття, на здатність контролю темпоритму мовлення. Обґрунтовано доцільність використання логоритміки у системі корекційної роботи, спрямованої на подолання симптомів заїкання, адже різні види музично-ритмічної діяльності здатні виконувати функцію психотренінгу окремих психічних властивостей: темпоритму мовлення та метро-ритмічного чуття, формування вольових якостей особистості, самоорганізації та мобільності; налагодження концентрації уваги. За допомогою засобів логоритміки у дітей відбувається синхронізація мовлення з жестами, рухами пальців рук та ритмічними рухами всього тіла, виробляються нові мовленнєві рухові навики, мовлення пов’язується з відчуттям спокою та впевненості. Підкреслено, що вплив на емоційну сферу дитини сприяє формуванню адекватності та повноти емоцій, чутливості і стійкості; активна творча музично-ритмічна діяльність, впливаючи на всі компоненти музичної навченості, сприяє психологічній і творчій розкутості особистості, підвищенню рівня самооцінки та віри в успішне подолання власних проблем.

заїкання, порушення мовлення, корекція, музично-ритмічна діяльність, логоритміка.

1. Березан О.І. Неврологічні основи логопедії : навчальний посібник. Полтава : Ткалич А.М., 2008. 92 с.
2. Корнєв С. Проблеми корекційної педагогіки у творчій спадщині І.О. Сікорського : дис. … канд. пед. наук ; Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Київ, 2009. 217 с.
3. МКХ-10: Клас V. Розлади психіки та поведінки. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/МКХ-10:_Клас_V._Розлади_психіки_та_поведінки.
4. Плиска О.І. Фізіологія вищої нервової діяльності та сенсорних систем : посібник. Київ : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. 285 с.
5. Семизорова В.В., Шараєвська І.Я. Використання системи «елементарного музикування» Карла Орфа в освітньому процесі дошкільного закладу. Тернопіль : Мандрівець, 2014. 68 с. 

6. Шабутін С., С. Хміль, Шабутіна І. Зцілення музикою. Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. 120 с.

// Наука і освіта. – 2023. – №1. – 51-57.

Олена Милославська,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри прикладної психології,
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
вул. Майдан Свободи, 4, м. Харків, Україна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0351-8182

Сергій Богдановський,
магістр факультету психології,
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
вул. Майдан Свободи, 4, м. Харків, Україна

ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ

Статтю присвячено вивченню резильєнтності як ресурсу саморегуляції військовослужбовців. Вивчення резильєнтності та специфіки стилю саморегуляції діяльності військовослужбовців є особливо актуальним під час повномасштабного вторгнення. У статті надано аналіз сучасних теоретичних та емпіричних досліджень феноменів резильєнтності та саморегуляції. Зазначено, що резильєнтність модифікує рівень саморегуляції та допомагає в оволодінні новими адаптивними формами поведінки, зумовлює процес посттравматичного зростання. Резильєнтність розглядається як багатопрофільний конструкт, чинниками якого виступають позитивний копінг, позитивний афект, позитивне мислення, реалістичність та контроль поведінки. Задля досягнення поставленої мети дослідження було використано відповідний психодіагностичний інструментарій та математико-статистичні методи. Установлено, що високий рівень резильєнтності відбивається у вірогідно більших показниках таких складників саморегуляції, як планування та самостійність, а також загального рівня саморегуляції. Це свідчить про те, що військовослужбовці з високим рівнем резильєнтності демонструють цілеспрямованість до вирішення завдань, схильність до більш еластичного планування, здатність критично ставитися до результатів власної діяльності, індивідуалістичну позицію у міжособистісній взаємодії. Визначено, що у військовослужбовців високий рівень резильєнтності знаходить свій вираз в усвідомленому плануванні діяльності і розвиненості регуляторної автономії, а також сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції довільної активності. У досліджуваних із середнім рівнем резильєнтності ці якості розвинені меншою мірою. Для оволодіння новими видами діяльності вони повинні розвивати здатність адаптуватися до змін, усвідомлювати свої зовнішні та внутрішні ресурси, продумувати способи своїх дій та поведінки для досягнення поставлених цілей. Окреслено перспективу подальших досліджень, яка полягає у поглибленні розуміння конструкту резильєнтності та його взаємозв’язків з іншими психологічними феноменами.

резильєнтність, стиль саморегуляції, усвідомлене планування діяльності, розвиненість регуляторної автономії, військовослужбовці

1. Балабанова К.В. Психологічні особливості життєздатності працівників ДСНС України : дис. … канд. психол. наук : 19.00.09. Харків : НУЦЗУ, 2020. 210 с.
2. Васильєв С.П. Особливості саморегуляції курсантів в період адаптації до навчання у цивільному вищому навчальному закладі : автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 ; Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Хмельницький, 2010. 20 с.
3. Грицина О.М. Розвиток психологічної стійкості у керівників органів охорони державного кордону України : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.09. Хмельницький, 2018. 20 с.
4. Євдокімова О.О. Саморегуляція як критерій життєстійкості курсантів. Актуальні проблеми сучасної психології та педагогіки в діяльності вищих навчальних закладів МВС України : матеріали наук.-практ. конф. Харків, 2015. С. 13–16.
5. Кіреєва З., Односталко О., Бірон Б. Психометричний аналіз адаптованої версії шкали резильєнтності (CD-RISC-10). Габітус. 2020. № 14. С. 110–117.
6. Колесніченко О.С., Мацегора Я.В., Приходько І.І. Психологічна само- та взаємодопомога військовослужбовцям Національної гвардії України в умовах ведення бойових дій : посібник / за заг. ред. проф. І.І. Приходька. Харків : НА НГУ, 2019. 105 с.
7. Лазос Г.П. Резільєнтність: концептуалізація понять, огляд сучасних досліджень. Актуальні проблеми психології. Консультативна психологія і психотерапія. 2018. № 14. С. 26–64.
8. Ламаш І.В., Мікаілова Н.А. Життєстійкість як ресурс саморегуляції курсантів із різним досвідом військової діяльності. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2017. № 6(1). С. 51–56.
9. Маннапова К.Р. Життєстійкість в системі поняття життєздатності. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Психологія. 2012. Вип. 44(1). С. 143–150. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnpu_psykhol_2012_44(1)__18.
10. Олефір В.О. Психологія саморегуляції суб’єкта діяльності : дис. … д-ра психол. наук : 19.00.01. Харків, 2016. С. 20–21.
11. Радзіковський С., Середенко М. Практика використання прийомів емоційно-вольової саморегуляції військовослужбовців у бойових умовах. Психосоціальна підтримка осіб із травмою війни: міжнародний досвід та українські реалії : збірник матеріалів, доповідей Всеукраїнської наук.-практ. конф., м. Маріуполь, 28 лютого 2018 р. Маріуполь : ДонДУУ, 2018. С. 265–267.
12. Суббота С. Психологічні особливості посттравматичного зростання особистості. Psychological journal. 2019. № 5.9. С. 259–270. URL: https://doi.org/10.31108/1.2019.5.9.
13. Титаренко Т.М. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність та безпека : навчальний посібник. Київ : Марич, 2009. 105 с.
14. Чабан О.С., Безшейко В.Г. Симптоми посттравматичного стресу, тривоги та депресії серед учасників бойових дій у зоні антитерористичної операції. Український вісник психоневрології. 2017. Т. 25. Вип. 2(91). С. 80–84.
15. Чернобровкіна В., Чернобровкін В. Феномен резильєнтності у контексті соціоекологічного підходу і дискурсу. Психологія та психосоціальні інтервенції. 2020. № 3. С. 59–66.
16. Ягупов В.В., Фурс О.Й. Особливості діагностування психічної саморегуляції у майбутніх фахівців екстремальних видів діяльності. Організаційна психологія. Економічна психологія. 2018. № 1(12). С. 116−123. URL: http://orgpsy-journal.in.ua/userfiles/issues/i12/n12/14.
17. Agius M., Goh C. PW01-170 – The stressvulnerability model; how does stress impact on mental illness at the level of the brain….and what are the consequences?. European Psychiatry. 2010. Vol. 25. P. 1591. URL: https://doi.org/10.1016/s0924-9338(10)71572-8.
18. Bolton K. Тhe development and validation of the resilience protective factors inventory: a confirmatory factor analysis. University of Texas at Arlington, 2013. 118 p.
19. Brudek, P. Poczucie bezpieczeństwa i prężność osobowa jako korelaty umiejscowienia kontroli zdrowia w okresie wczesnej starości. III Międzynarodowa Konferencja Interdyscyplinarna: Bezpieczeństwo współczesnego świata – wyzwania izagrożenia. Poznań, 2013.
20. Connor K.M., Davidson J.R.T. Development of a new resilience scale: The Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC). Depression and Anxiety. 2003. Vol. 18. № 2. P. 76–82. URL: https://doi.org/10.1002/da.10113.
21. Falewicz A. Prężność osobowości i jej rola w procesach radzenia sobie ze stresem. Studia Koszalińsko-Kołobrzeskie, 2016. № 23. P. 263–275.
22. Gabana N. A Strengths-Based Cognitive Behavioral Approach to Treating Depression and Building Resilience in Collegiate Athletics: The Individuation of an Identical Twin. Case Studies in Sport and Exercise Psychology. 2017. Vol. 1. № 1. P. 4–15. URL: https://doi.org/10.1123/cssep.2016-0005.
23. Gąsior K., Chodkiewicz J., Cechowski W. Kwestionariusz Oceny Prężności (KOP- 26). Konstrukcja i właściwości psychometryczne narzędzia. Polskie Forum Psychologiczne. 2016. № 21(1). P. 76–92.
24. Hanson R., Hanson F. Rezyliencja. Jak ukształtować fundament spokoju, siły i szczęścia. Sopot: GWP, 2019.
25. Lepore S.J., Revenson T.A. Resilience and posttraumatic growth: Recovery, resistance, and reconfiguration. In L.G. Calhoun, & R.G. Tedeschi (Eds.), Handbook of posttraumatic growth, research and practice. Mahwah, NJ: Routledge, 2006. P. 24–46.
26. Masten A.S. Ordinary magic: resilience in development. Guilford Publications, 2014.
27. Meredith L.S. Promoting psychological resilience in the U.S. military. Santa Monica, CA : Rand Corporation, 2011. 158 p.
28. Morosanova V.I. «Self-regulation and personality». Procedia-Social and Behavioral Sciences 86 (2013): 452–457.
29. Resilience through the lens of interactionism: a systematic review. / A. Pangallo et al. Psychological assessment. 2015. Vol. 27. № 1. P. 1–20. URL: https://doi.org/10.1037/pas0000024.
30. Trauma, resilience and saliostasis: effects of treatment in post-traumatic stress disorder / J.R.T. Davidson et al. International clinical psychopharmacology. 2005. Vol. 20. № 1. P. 43–48. URL: https://doi.org/10.1097/00004850-200501000-00009.

// Наука і освіта. – 2023. – №1. – 43-50.

Наталя Меленчук,
кандидат психологічних наук, доцент,
Державний заклад «Південноукраїнський національний
педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна
ORCID ID: http://orcid.org/0000-0002-4749-6889

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК РЕСУРС АВАНТЮРНОСТІ

У статті викладено результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних ресурсів та чинників авантюрності як стійкої властивості особистості. На даному етапі дослідження доводиться, що емоційний інтелект може виконувати функцію ресурсу авантюрності. Припускається, що показники авантюрності та емоційного інтелекту пов’язані між собою, причому високий рівень емоційного інтелекту та окремих його показників може підтримувати і навіть провокувати прояви авантюрності. Розкрито поняття авантюрності та емоційного інтелекту. Надано опис існуючих уявлень про авантюрність та емоційний інтелект у роботах вітчизняних і зарубіжних учених. Авантюрність (схильність до авантюрної поведінки) як складна властивість особистості розглядається з позицій континуально-ієрархічного підходу до структури особистості. Сутність емоційного інтелекту розкрито у здібності особистості розуміти власні ставлення, що репрезентуються в емоціях, та управляти емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу та синтезу. Актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення властивостей особистості, котрі вимагають сміливих, швидких, ризикованих і авантюрних дій в умовах високої невизначеності. Для емпіричного дослідження вибрано «Тест-опитувальник схильності до авантюрності» (АВАНТ-1) О.П. Саннікової, О.І. Саннікова, Н.І. Меленчук, методику «Діагностика емоційного інтелекту» Н. Холла, опитувальник «Емоційний інтелект» (ЕмІн) Д.В. Люсіна. Використовувалися кількісний (кореляційний) та якісний (метод «асів» та метод «профілів») аналіз даних. Презентовано результати кореляційного аналізу взаємозв’язків показників авантюрності та емоційного інтелекту. Виявлено наявність додатних значущих взаємозв’язків між показниками авантюрності і більшістю показників емоційного інтелекту. Отримані результати вказують на те, що схильність до авантюрної поведінки характеризується здатністю розуміти емоційний стан людини на основі зовнішніх проявів емоцій та внутрішніх станів інших людей; здатністю викликати у інших людей ті чи інші емоції; розпізнавати та розуміти власні емоції; керувати своїми емоціями та контролювати зовнішні прояви своїх емоцій. Надано опис профілів характеристик авантюрності осіб із різним рівнем емоційного інтелекту. Отримано результати, що підтверджують вплив емоційного інтелекту на прояви авантюрності, і тим самим доведено, що емоційний інтелект виконує ресурсну функцію по відношенню до схильності до авантюрної поведінки.

авантюрність, схильність до авантюрної поведінки, особистість, емоційний інтелект, властивість особистості, ресурс, кількісний аналіз, якісний аналіз

1. Амплєєва О.М. Емоційний інтелект у структурі професійної діяльності психолога : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.01. Одеса, 2013. 20 с.
2. Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / за ред. В.Т. Бусела. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005.
3. Мазоха І. Аналіз проблеми емоційного інтелекту як особистісного ресурсу. Сучасна психологія: проблеми та перспективи. 2020. С. 100–104.
4. Меленчук Н.І. Психологічні чинники схильності особистості до авантюрної поведінки : дис. … канд. психол. наук : 19.00.01. Одеса, 2016. 267 с.
5. Москаленко В.В., Максьом К.В. Емоційний інтелект: характеристика феномену та його структурні складові. Актуальні проблеми психології. Т. 12. Психологія творчості. 2019. Вип. 25. С. 203–2011.
6. Носенко Е.Л., Коврига Н.В. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції : монографія. Київ : Вища школа, 2003. 126 с.
7. Ракітянська Л. Сутність та зміст поняття «емоційний інтелект». Педагогічний процес: теорія і практика. Серія «Педагогіка». 2018. № 4(63). С. 35–42.
8. Саннікова О.П. Макроструктура особистості: психологічний опис. Наука і освіта. Тематичний спецвипуск: «Психологія особистості: теорія, досвід, практика». 2013. № 7’2013/СХVІІ. С. 7–12.
9. Саннікова О.П., Санніков О.І. Авантюрність і ризик у структурі прийняття рішень. Наука і освіта. 2018. № 9–10. С. 111–119.
10. Чала Ю.М., Шахрайчук А.М. Психодіагностика : навчальний посібник. Харків : НТУ «ХПІ», 2018. 246 с. 

11. Chebykin O., Kosianova O. Deceitfulness According To The Indicators of Emotional Maturity Methodology and Polygraph Examination. Science and Education. 2016. № 2–3. P. 106–109.
12. Maddi S.R. The Existential Neurosis. Journal of Abnormal Psychology, 1967. Vol. 72. № 4.
13. O’Connor P.J., Hill A., Kaya M. and Martin B. The Measurement of Emotional Intelligence: A Critical Review of the Literature and Recommendations for Researchers and Practitioners. Frontiers in Psychology, 2019. № 10. Р. 1116. URL: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.01116.
14. Pryimachenko O., Babii, A., Shnarevych, O., Pavlenko, O., Rakhlis. Emotional intelligence Vs normative behavior of juvenile male convicts. Amazonia Investiga. 2021. № 10(45). Р. 131–140. URL: https://doi.org/10.34069/AI/2021.45.09.10.
15. Sannikova O.P., Sannikov O.I., Melenchuk N.I. Diagnostics of adventurousness: presentation of the original technique. International scientific professional periodical journal «The Unity of science». 2016. V. 2. Р. 66-6.