2020-2-doc

Олексій Чебикін, Оксана Вдовіченко. Специфіка схильності до ризику у вікові кризові періоди онтогенезу.

// Наука і освіта. – 2020. – №2. – 5-13.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-2-1

Олексій Чебикін,
доктор психологічних наук, професор,
дійсний член НАПН України,
Оксана Вдовіченко,
доктор психологічних наук, доцент,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»,
вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, Україна

СПЕЦИФІКА СХИЛЬНОСТІ ДО РИЗИКУ
У ВІКОВІ КРИЗОВІ ПЕРІОДИ ОНТОГЕНЕЗУ

АНОТАЦІЯ:

У статті аналізується проблема специфіки схильності до ризику у вікові кризові періоди онтогенезу. Уточнено теоретико-методологічний аналіз підходів до вивчення проблеми ризику у психології, а також виділення його певних рівнів. Узагальнення різних підходів дало змогу відзначити, що проблема ризику виступає багатогранним феноменом та розглядається з двох напрямків: як позитивний, що характеризується певним двигуном прогресу суспільства в цілому і розвитку особистості, зокрема, та як негативний, що призводить до регресу, втрати тощо. Спираючись на виділені підходи, а також на результати наших досліджень будемо дотримуватися розуміння ризику як специфічної емоційно-вольової дії, що активує різні психічні функції, які спрямовані на подолання небезпечної ситуації. Також умовно виділяються три форми ризику: тіментну (уникнення, побоювання), конструктивну (пошук нових рішень, ідей, креативність) і деструктивну (девіантну). Поставлено за мету розкрити вираженість ризику та виділити певні домінуючі його рівні на вікових кризових періодах онтогенезу. До останніх віднесені кризи підліткового (13-16), молодого (30-35) та середнього (45-50) віку. Для виокремлення певних рівнів схильності до ризику нами було використано комплекс психодіагностичних методик як авторської розробки, так і інших дослідників. Емпірично показано, що надмірна, висока, середня та помірна ризикованість більше проявляється в період підліткової кризи; надмірна, висока і низька ризикованість – у період кризи ранньої дорослості; у період кризи середнього віку проявляється висока, помірна і низька ризикованість. Виявлено, що в період підліткової кризи найбільш характерно домінування афективного чинника, що виражається в емоційному неприйнятті ситуації невизначеності, азарту та впевненості у ситуації невизначеності, гніву і збентеженості у ситуації небезпеки, а також особистісної тривожності. Для періоду кризи ранньої дорослості характерно домінування мотиваційно-регулятивого чиннику ризику, а саме показники губристичного прагнення до досконалості і переваги, орієнтації на дію під час планування та реалізації діяльності, залученість в події життя, мотивації досягнення. Що стосується кризи середньої дорослості, то для неї характерно домінування когнітивного чиннику ризику, де найбільше значення мають здатність швидко вирішувати творчі завдання та проявляти толерантність до невизначеності.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

ризик, психологія ризику, схильність до ризику, вікові періоді, криза, вікова криза.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Абчук В. А. Теория риска в морской практике. Ленинград: Судостроение, 1983. 150 с.
2. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни. Москва: Мысль, 1989. 187 с.
3. Вдовиченко О. В. Апробация опросника склонности к риску в различных сферах деятельности. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психолоічні науки: зб. наук. праць. Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. № 17 (41). Част. І. С. 66–69.
4. Вдовіченко О. В. Корегування стресових станів в умовах рекреаційних закладів у підлітків. Наука і освіта. 2016. № 9. С. 23–28.
5. Вдовиченко О. В. Проблема риска: Гендерный аспект. Наука і освіта. 2014. № 11. С. 71–77.
6. Вдовіченко О. В. Тест суб’єктивної оцінки ситуацій як невизначених/небезпечних. Харківський осінній марафон психотехнологій: матеріали наук.- практ. конф., м. Харків, 27 жовтня 2018 р., ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Харків: Діса плюс, 2018. С. 21–22.
7. Лысцов В. Н. Мера риска. Человек и природа. 1985. № 8. С. 34–39.
8. Ойгензихт В. А. Воля и риск. Правоведение. 1984. № 4. С. 40–46.
9. Рудашевский В. Д. Риск, конфликт и неопределённость в процессе принятия решений и их моделирование. Вопросы психологии. 1974. № 2. С. 84–94.
10.Саннікова О. П., Санніков О. І. Авантюрність і ризик у структурі прийняття рішень. Наука і освіта. 2018. № 9-10. С. 111–119.
11.Собчак А. А. О некоторых спорных вопросах общей теории правовой ответственности. Правоведение. 1968. № 1. С. 55–60.
12.Чебыкин А. Я., Вдовиченко О. В. Выраженность риска у студентов: монография. Одесса: Видавець Черкасов М. П., 2004. 200 с.
13.Bilous T. M., Dikal M. V., Kaniovska L. M. Risk Assessment of the Development and Signs of Emotional Burnout Syndrome in Lecturers of Theoretical and Practical Departments of Medical University. Science and Education. 2018. № 7. С. 70–75.
14. Glynis M. Breakwell The Psychology of Risk. Cambridge: Cambridge University Press; 2 ed. 2014. 384 p.
15. Harrison S. Germanwings crash and the psychology of risk. PSYCHOLOGIST. 2015. Vol. 28 (6). Р. 434.
16. Mata R., Frey R., Richter D., Jürgen S., Hertwig R. Risk Preference: A View from Psychology. Journal of Economic Perspectives. Volume 32. № 2. 2018. P. 155–172.
17. Nina P. Grishina PSYCHOLOGY OF RISK AND RISK PERCEPTION: THEORETICAL ASPECT IN DECISION-MAKING. International Annual Edition of Applied Psychology: Theory, Research, and Practice. Volume 5, Issue 1, 2018. Р. 9–19.
18.Roland-Levy C. D. Risk and Risk-taking from a social psychology perspective. INTERNATIONAL JOURNAL OF PSYCHOLOGY. 2016. Vol. 51. P. 1036.
19.Steinberg L. A. Social Neuroscience Perspective on Adolescent Risk-Taking. Developmental Review. 2008. N 28. Р. 78–106.
20.Trimpop R. The Psychology of Risk Taking Behavior. North-Holland, 2014. 413 p.
21. Vdovichenko O. V. Subjective risk assessment of uncertainty and danger situations: diagnostics, psychological predicators and age dynamics. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер. Психологія. 2018. Вип. І (57). С. 31–39.
22.Zuckerman M. Psychobiology of Personality. New York: Cambridge University Press, 2005. 322 p.

Ольга Вовченко. Влив емоційного інтелекту на процеси самоідентифікації підлітків з порушеннями розумового розвитку.

// Наука і освіта. – 2020. – №2. – 14-21.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-2-2

Ольга Вовченко,
кандидат психологічних наук,
докторант Інституту спеціальної педагогіки та психології ім. М. Ярмаченка,
Національнa академія педагогічних наук України,
вул. М. Берлинського, 9, м. Київ, Україна

ВЛИВ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ПРОЦЕСИ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ПІДЛІТКІВ
З ПОРУШЕННЯМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

АНОТАЦІЯ:

Актуальність дослідження обумовлена двома аспектами: по-перше, складністю підліткового віку, психологічними проблемами, з якими зустрічають самі підлітки, їх батьки, вихователі та педагоги; по-друге, малодослідженістю не лише особливостей самоідентифікації підлітків з порушеннями розумового розвитку, а саме взаємовпливом емоційного інтелекту на становлення самооцінки, «образу-Я» та самоідентифікації в цілому. Оскільки самоідентифікація та емоційний інтелект вимагають від особистості підлітка активної свідомої участі у своєму становленні та формуванні. Це два конструкта в структурі особистості, які базуються на рефлексії, саморегуляції, самосвідомості та в подальшому визначають вектор життя підлітка, його місце у соціальному житті. Метою статті є виявлення та експериментальна перевірка стану сформованості самоідентифікації у підлітків з порушеннями розумового розвитку та вплив на її формування емоційного інтелекту. В ході дослідження використовувалися теоретичні (дедуктивний, індуктивний) та емпіричні (методики психодіагностики) методи. Психологічна діагностика стану сформованості самоідентифікації у підлітків з порушеннями розумового розвитку здійснювалась за допомогою методики «Проективний апперцептивний тест (РАТ)», методики «Хто я?» (за М. Куном), бесід, спостереженнь. Результатом дослідження стала констатація факту, що у переважної більшості підлітків з порушеннями розумового розвитку – низький рівень самоідентифікації, лише у невеликого відсотка досліджуваних підлітків він характеризується середнім рівнем. Такі результати обумовлені такими особистісними властивостями підлітка, як замкнутість, тривожність, невпевненість у собі, недостатність самоконтролю, невміння контролювати напружені емоційні стани, низьким рівнем саморегуляції (зокрема емоційно-вольової саморегуляції), низьким рівнем сформованості емоційного інтелекту.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

підлітковий вік, порушення розумового розвитку, самоідентифікація, самооцінка, «образ-Я», емоційний інтелект.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Борщевська Г. Воля та емоції у підлітків з порушеннями психофізичного розвитку: теоретикометодологічний аспект. Харків: Вид-во Інституту технологій та виробництва, 2017. 179 с.
2. Кириченко Т. Самосвідомість підлітка з ментальними порушеннями. Харків: ПромТТТ, 2015. 189 с.
3. Кузьмицька М. Феноменологія самостановлення у підлітковому віці. Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. 220 с.
4. Маргунов Д. Самооцінка у підлітковому віці. Львів: Книго Друк, 2018. 191с.
5. Пагава Д. Емоції та почуття підліткового віку за умов психофізіологічних порушень. Харків: Київські читання, 2017. 202 с.
6. Соколова О. Пубертат у нормі та патології: емпіричні дослідження. Київ: ВВ Смарт, 2018. 132 с.
7. Чебикін О. Я. Емоційний інтелект, його пізнавально-мислєнневі ознаки та функції. Наука і освіта. 2020. №1. C. 19-28.
8. Lind A. Adolescent psychology: helping parents. New York: ЕТN, 2018. 286 p.
9. Fels P. Self-esteem of children with mental disorders. London, 2017. 205
10. Rokman D. Self-awareness of adolescents with disabilities. Toronto, 2013. 119 p.

Юрий Чебан, Виктор Плохих. Эмоционально-волевой компонент соревновательной установки спортсменов-гребцов.

// Наука і освіта. – 2020. – №2. – 22-31.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-2-3

Юрий Чебан,
аспирант кафедры теории и методики практической психологии,
Виктор Плохих,
доктор психологических наук, профессор,
Южноукраинский национальный педагогический университет имени К. Д. Ушинского,
ул. Старопортофранковская, 26, м. Одесса, Украина

ЭМОЦИОНАЛЬНО-ВОЛЕВОЙ КОМПОНЕНТ СОРЕВНОВАТЕЛЬНОЙ УСТАНОВКИ
СПОРТСМЕНОВ-ГРЕБЦОВ

АНОТАЦІЯ:

Высокие достижения в современном спорте связываются с развитием эмоционально-волевой сферы спортсменов, с их способностями к эффективной саморегуляции функциональных состояний и действий. Теоретическим основанием исследования являются положения теории установки, концепции системной организации и саморегуляции процесса деятельности, дифференциальной психологии эмоций, концепции базальных и системных волевых качеств. Соревновательная установка спортсменов-гребцов рассматривается как установка на самомобилизацию и стабилизацию высококоординационных, мощных гребных действий. Цель исследования состоит в определении состава, связей, символических и знаковых форм усиления эмоциональноволевого компонента соревновательной установки спортсменов-гребцов. В эмпирическом исследовании для определения значений показателей применялись следующие методы: естественный эксперимент (индикатор преодоления утомления); анализ результатов деятельности (спортивная квалификация); тестовая психодиагностика эмоциональной устойчивости, озабоченности, добросовестности, смелости, самоконтроля (опросник Р. Кеттелла 16 PF), мотивации достижений (тест Т. Элерс), частот проявления базальных эмоций (методика Т. Дембо); анкетирование (частота использования ментальных ресурсов). В целом точно можно отметить, что с применением кластерного анализа в группе испытуемых выделена подгруппа из 18 человек с высоким уровнем развития волевых качеств, с предпочтением положительного эмоционального фона жизнедеятельности, со сравнительно более высокими (критерий U Манна-Уитни) спортивными достижениями, оцениваемыми по показателям спортивной квалификации (U=96.5; p=.003) и способности к преодолению утомления (U=101.0; p=.005). В этой подгруппе отмечена более высокая, в сравнении с остальными испытуемыми, выраженность мотивации достижений (U=90.5; p=.002), добросовестности (U=35.0; p<.001), жизнерадостности, обратной к озабоченности (U=43.0; p<.001), смелости (U=111.5; p=.011), самоконтроля (U=95.5; p=.003), эмоциональной уравновешенности (U=110.5; p=.011), переживаний удовольствия (U=117.5; p=.014). Анализ результатов исследования позволяет заключить, что эмоционально-волевой компонент соревновательной установки спортсменов-гребцов, функционально направленный на мобилизацию и стабилизацию высококоординационных, мощных гребных действий, в своей структуре опирается на развитые системные качества добросовестности и жизнерадостности, связанные с проявлениями смелости, самоконтроля, терпеливости, энергичности, с выраженными предпочтениями положительного эмоционального фона жизнедеятельности. Реализация эмоционально-волевого компонента прямо связана с мотивацией достижений и энергетическим усилением процесса гребли. Соревновательная успешность спортсменов-гребцов увеличивается с использованием для самомобилизации ментальных ресурсов (словесных формул, образных конструктов).

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

базальные эмоции, базальные волевые качества, системные волевые качества, ментальный ресурс, установка, самомобилизация, действия спортсмена-гребца.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Горбунов, Г. Д. Психопедагогика спорта. Москва: Советский спорт, 2012. 312 с.
2. Гулд Д., Флетт М. Р., Бин Э. Ментальная подготовка к тренировке и соревнованию. Глава 6 из книги «Спортивная психология» / под ред. Б. В. Брюера. Мир спорта. 2017. № 2 (67). С. 65–71.
3. Зайченко О. С. Особенности психологической готовности у спортсменов по гребле на байдарках и каноэ. Спортивный психолог. 2016. № 1(40). С. 49–54.
4. Калин В. К. Психология воли. Симферополь, 2011. 208 с.
5. Kлимчук В. О. Посттравматичне зростання та як можна йому сприяти у психотерапії. 2016. №5. С. 46–52.
6. Мельничук С. К. Психологічні особливості становлення видів упевненості в собі у юнацькому віці. Наука і освіта. 2017. №9. С. 42–47.
7. Мірошніченко О. Роль психологічної готовності особистості в адаптації до екстремальних умов життєдіяльності. Наука і освіта. 2018. №7-8. С. 77– 82.
8. Прохоров A. O. Технологии психической саморегуляции. Харьков: Гуманитарный центр, 2017. 360 с.
9. Сопов В. Ф. Структура и содержание психологического обеспечения подготовки высококвалифицированных спортсменов. Спортивный психолог. 2016. № 1(40). С. 37–40.
10. Чебан Ю. В. Уровень развития базовых волевых качеств высококвалифицированных спортсменов-гребцов. Наука і освіта. 2018. № 9–10. С. 72–77. DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2018-9-10-10.
11. Экман П. Психология эмоций. Я знаю, что ты чувствуешь. 2-е изд. Санкт-Петербург: Питер, 2012. 334 с.
12. Alekrinskis A., Bulotienė D. & Dagytė R. (2019). Peculiarities of pre-competition emotional state of the Lithuanian national kayak and canoe rowing team members and junior kayakers and canoeists. Sporto mokslas. Sport Science, 95(1), 12-17. DOI: https://doi.org/10.15823/sm.2019.95.2.
13. Bohuslavska V., Furman Yu., Pityn M., Galan Ya. & Nakonechnyi I. (2017). Improvement of the physical preparedness of canoe oarsmen by applying different modes of training loads. Journal of Physical Education and Sport, 17(2), 797–803. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2017.02121.
14. Cheban Yu., Chebykin O., Plokhikh V. & Massanov A. (2020). Mental resources for the selfmobilization of rowing athletes. Journal of Physical Education and Sport, 20 (3), 1580–1589. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2020.03216.
15. Das A., Mandal M., Majumdar P. & Syamal A. K. (2019). Morpho-physiological profile and 2K performance of Indian elite rowers. Journal of Physical Education and Sport, 19 (3), 1630–1635. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2019.03236.
16. Kolumbet A. N. (2017). Dynamic of kayak rowing technique in the process of competition activity. Pedagogics, psychology, medical-biological problems of physical training and sports, 21(4), 175–179. DOI: https://doi.org/10.15561/18189172.2017.0405.
17. Miarka B., Bello F. D., Brito C. J., Vaz M. & Vecchio F. B. (2018). Biomechanics of rowing: kinematic, kinetic and electromyographic aspects. Journal of Physical Education and Sport, 18(1), 193–202. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2018.01025.
18. Shydelko A. V. Emotional Stability of an Individual: Research Into the Topic. 2017. №2. Рр. 85–89.
19. Siekanska M. & Wojtowicz A. (2020). Impulsive athlete as a self-regulated learner. Can self-confidence and a positive social attitude change a developmental inhibitor into a growth catalyst? Journal of Physical Education and Sport, 20 (2), 623–629. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2020.02091.
20. Strykalenko Y., Shalar O., Huzar V., Andrieieva R., Zhosan I. & Bazylyev S. (2019). Influence of the maximum force indicators on the efficiency of passing the distance in academic rowing. Journal of Physical Education and Sport, 19 (3), 1507–1512. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2019.03218.
21. Wallace P. J., McKinlay B. J., Coletta N. A., Vlaar J. I., Taber M. J., Wilson P. M. & Cheung S. S. (2017). Effects of Motivational Self-Talk on Endurance and Cognitive Performance in the Heat. Medicine & Science in Sports & Exercise, 49(1), 191–199.
22. Zainuddin F. L., Zahiran A., Umar M. A., Shaharudin S. & Razman R. M. (2019). Changes in lower limb kinematics coordination during 2000m ergometer rowing among male junior national rowers. Journal of Physical Education and Sport, Vol.19 (3), 1656–1662. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2019.03240.
23. Zharmenov D., Khaustov S. & Grenaderova M. (2019). Scientific rationale for the use of special physical exercises to optimize the prelaunch conditions of highly skilled Rowers in kayak and canoes. Journal of Physical Education and Sport, 19(3), 1690–1694. DOI: https://doi.org/10.7752/jpes.2019.03246.

Антоніна Кічук. Про деякі теоретичні підходи можливості пізнання особливостей емоційного здоров’я студентів.

// Наука і освіта. – 2020. – №2. – 31-38.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-2-4

Антоніна Кічук,
кандидат психологічних наук, доцент,
доцент кафедри загальної та практичної психології,
Ізмаїльський державний гуманітарний університет,
вул. Репіна, 12, м. Ізмаїл, Україна

ПРО ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ МОЖЛИВОСТІ ПІЗНАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ
ЕМОЦІЙНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ

АНОТАЦІЯ:

Стаття присвячена теоретичному аналізу структурно-компонентному вияву емоційного здоров’я як особистісної властивості. В результаті аналізу наукового фонду з окресленої проблеми та саморефлексії досвіду у цьому плані обґрунтовано доцільність розглядати емоційне здоров’я особистості у період дорослішання у розрізі індивідуально-психологічного, ціннісно-смислового, та соціально-психологічних вимірів, а також з огляду на аксіологічний, когнітивно-афективний, конантивно-інструментальний і соціально-емпатійний складники. Методи дослідження підпорядковані деталізувати вихідні теоретичні положення, котрі спрямовують процес пізнання емоційного здоров’я як психологічного явища, а тому репрезентовано комплексом методів теоретичного рівня – аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

здоров’я, психологічне здоров’я, емоційне здоров’я, структурно-компонентний склад, студент.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Альбуханова-Славська К. А. Стратегии жизни. Москва: Мысль, 1991. 299 с.
2. Ананʼєв Б. Г. Человек как предмет познания. 3- е изд. Санкт-Петербург: Питер, 2016. 282 с.
3. Введение в психологию человеческой уникальности: уч. пос. / Е. Г. Лосий и др. Минск, 2014. 140 с.
4. Кириленко Т. С. Емоційна сфера особистості: вектори вивчення. Вісн. Київ. Ун-ту. 2018. №1(8). С. 26–29.
5. Короцінська Ю. А. Структурна модель емоційної саморегуляції в юнацькому віці. Теорія і практика сучасної психології КПУ. Запоріжжя. 2020. №1. Т.2. С. 68–72.
6. Кроу М., Дэбарс У. Модель нового американского университета / пер с англ. М. Рудакова, научн. ред. М. Дбрян. Москва: Изд. Дом «Высшая школа экономики», 2017. 400 с.
7. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. Москва: Смысл, 2004. 346 с.
8. Леонтьев Д. А. Деятельность и потребность. Деятельностный подход в психологии: проблемы и перспективы / под. ред. В. В. Давыдова, Д. А. Леонтьева. Москва: Изд-е АПН СССР, 1990. 340 с.
9. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. Москва: Наука, 1984. 444 с.
10. Маслоу А. Психология быта: пер с англ. Москва: Рефлбук: Ваклер, 1997. 307 с.
11. Мерлин В. С. Психология индивидуальности. Москва-Воронеж, 1996. 249 с.
12. Наугольник Л. Б. Психологія стресу: підр. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2015. 324 с.
13. Психологічна енциклопедія / Автор-упор. Степанов О. М. Київ: «Академвидав», 2006. 424 с.
14. Рубинштейн С. Л. Человек. Бытие и сознание, и мир. Санкт-Петербург: Питер, 2003. 512 с.
15. Савчин М. Здоровʼя людини: духовний, особистісний і тілесний виміри: монографія. Дрогобич: ПП «Посвіт», 2019. 232 с.
16. Саннікова О. П. Континуально-ієрархічна модель особистості. Психологія і суспільство. 2018. №3- 4. С. 166–177.
17. Сорокин В. М. Специальная психология: уч. пос. / под научн ред. Л. М. Шипицыной. Санкт-Петербург: Речь, 2003. 216 с.
18. Титаренко Т. М. Психологічне здоровʼя особистості: засоби допомоги в умовах тривалої травматизації: монографія. Кропивницький: Імекс–ЛТД, 2018.160 с.
19. Фонарев А. Р. Психология становлення личности профессионала: уч. пос. Москва: Изд-во МПСИ, 2005. 240 с.
20. Чебикін О. Я. Становлення емоційної зрілості особистості: монографія. Одеса: СВД Черкасов, 2009. 230 с.
21. Шадриков В. Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности. Москва: Наука, 1982. 185 с.
22. Ryff C. D., Singer B. H. Know thyself and becom what you are: aeudaimonic approach to psychological well-being. Journal of Happiness Studies. 2008. (Vоl. 9). P. 13–39.

Марія Каніболоцька. Відчуття причетності вчителів як передумова успішності освітньої реформи: методичні засади дослідження.

// Наука і освіта. – 2020. – №2. – 38-44.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-2-5

Марія Каніболоцька,
кандидат психологічних наук,
науковий співробітник лабораторії психології спілкування,
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України,
вул. Андріївська, 15, м. Київ, Україна

ВІДЧУТТЯ ПРИЧЕТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ЯК ПЕРЕДУМОВА УСПІШНОСТІ
ОСВІТНЬОЇ РЕФОРМИ: МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

АНОТАЦІЯ:

Проаналізовано проблеми управління освітніми реформами у розрізі світових практик. На основі вивчення міжнародного досвіду виокремлено передумови успішного здійснення освітніх реформ: децентралізація та автономія шкіл; ефективне лідерство адміністраторів як чинник стимулювання підтримки інноваційних змін серед педагогічної спільноти; поступовість інноваційних кроків; налагоджена комунікація та високий ступінь довіри між усіма зацікавленими сторонами; консенсус з боку учасників, а також відкритість до спілкування і толерантного обміну думками; суб’єктивне відчуття причетності учасників на всіх етапах реформування освіти. На основі результатів аналізу сучасних наукових знань встановлено, що індивіди, які відчувають себе причетними до спільноти, схильні виходити за межі особистого інтересу заради групових цілей, і реалізовувати суспільно значущі завдання. Визначено підходи до розуміння відчуття причетності педагогів та встановлено, що консолідація думок на рівні колективних інтересів і цінностей, а також позитивний афективний фон сприяють формуванню та високому прояву відчуття причетності. За допомогою анкети-опитувальника виявлено та охарактеризовано рівні прояву причетності вчителів щодо впроваджуваних реформ. Встановлено зв’язок між відчуттям причетності вчителів та їхньою готовністю, відповідно до освітньої реформи, впроваджувати компетентнісний підхід до навчання.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

освітня реформа, управління реформою, педагогічна спільнота, відчуття причетності.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Битюцкая Е. В., Базаров Т. Ю. Особенности восприятия жизненных событий людьми с разными предпочитаемыми стилями реагирования на изменения. Вопросы психологии. 2019. № 3. С. 94–106.
2. Каніболоцька М. С. Теоретичні засади дослідження соціальних мереж у контексті соціальнопсихологічного супроводу освітніх інновацій. Наука і освіта. № 7. 2016. С. 99–105.
3. Карамушка Л.М. Психологічні особливості опору змінам персоналом вищої школи. Організаційна психологія. Економічна психологія. 2015. №
2. C. 35– 42.
4. Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Н. М. Бібік. Київ: Літера ЛТД, 2018. 160 с.
5. Anderson S., Leithwood K., Strauss T. Leading data use in schools: organizational conditions and practices at the school and district levels. Leadership and Policy in Schools. 2010. №. 9. Pp. 292–327.
6. Bandura A. Self-efficacy: toward a unifying theory of behavioral change. Psychological Review. 1977. №. 84. Pp. 191-215. DOI: https://doi.org/10.1037/0033- 295X.84.2.191.
7. Chebykin O. Ya. System-activity conception of training 21st century teachers: competence and organizational aspects. Science and Education. 2017. №10. C. 101–106.
8. Schmidta M., Datnow A. Teachers’ sensemaking about comprehensive school reform: the influence of emotions. Teaching and Teacher Education. 2005. №. 21. Pp. 949–965. DOI: 10.1016/j.tate.2005.06.006.
9. Sleegers. P. How does it feel? Teachers’ emotions in a context of change. Curriculum studies. 2006. №.1. Pp. 85-111.
10. Ungar. О. Understanding teachers’ attitude toward educational reforms through metaphors. International Journal of Educational Research. 2016. №. 77. Pp. 117–127. DOI: https://doi.org/10.1016/j.ijer.2016.03.008.
11. Yin C. Teacher management and educational reforms: paradigm shifts. Prospects. Vol. 39. 2009. Pp.69– 89. DOI: 10.1007/s11125-009-9113-2.
12.Zuber. J., Altrichter H. The role of teacher characteristics in an educational standards reform. Educational Assessment, Evaluation and Accountability. 2018. №. 30. Pp. 183–205. DOI: https://doi.org/10.1007/s11092- 018-9275-7.