2020-4-doc

Дмитро Круглий. Використання методології DIKW до освітніх пропозицій в рамках впровадження інноваційного навчання.

// Наука і освіта. – 2020. – №4. – 48-53.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-4-6

Дмитро Круглий,
доктор технічних наук, доцент,
кафедра інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння,
Херсонська державна морська академія,
проспект Ушакова, 20, м. Херсон, Україна

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ DIKW ДО ОСВІТНІХ ПРОПОЗИЦІЙ В РАМКАХ
ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

АНОТАЦІЯ:

У статті проводиться аналіз можливостей використання DIKW-моделі щодо освітніх пропозицій. Проведений аналіз повертає нас до осмислення понять «дані», «інформація», «знання» та мудрість, де ціллю викладання стає отримання знань, а сам процес навчання приводить до мудрості. Розглядаються визначення цих основних понять, що дозволить запобігти їх невірному трактуванню та підміні. Дасть можливість розробити модель навчання, що в подальшому дозволить сформувати затребуваного спеціаліста. Розглядається структура цієї моделі, виявляються зв’язки між її компонентами, що мають першочергове значення для розробки ефективної навчальної пропозиції в рамках інноваційної освіти та збільшення самостійної роботи здобувача вищої освіти, де роль викладача змінюється, а першочерговим завданням стає підготовка до реального життя, формування необхідних компетенцій, виховання студента як фахівця та особистості. Щоб перейти до поняття «навчання» необхідно визначити дефініції «інформації» та «знання». Аби зрозуміти, в якому випадку викладення інформації з предмету призведе до формування знань, а в якому – залишиться інформацією. Під впровадженням методології DIKW в освітнє середовище, розуміють необхідність формування в майбутнього спеціаліста «знань» та можливостей, що відносять до категорії «мудрість». «Знання» не може бути заміщене інформаційним потоком чи потоком даних. Це процес багатократної обробки інформації, даних, суміжних знань, а копірайт вивченого не є показником ефективності. Показником ефективності була визначена здатність до прийняття рішення, найбільш доцільного в тій чи іншій ситуації.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

DIKW-модель, дані, інформація, знання, мудрість, освіта.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Allen, G. D. (2016). Hierarchy of knowledge – from data to wisdom. International Journal of Current Research in Multidisciplinary (IJCRM), 2, 1–23 [in English].
2. Aukett, J. (2019). The DIKW pathway: a route to effective oral health promotion. British Dental Journal, 226, 897–901 [in English].
3. Awad, E. M., & Ghaziri, H. M. (2004). Knowledge Management. Prentice-Hall, Upper Saddle River, New Jersey. Retrieved from http://www.sciepub.com/reference/154781 [in English].
4. Awad, E. M., & Ghaziri, H. M. (2004). Knowledge Management. Person education. BookVistas. New Delhi, India [in English].
5. Baškarada, S., Koronios, A. (2013). Data, Information, Knowledge, Wisdom (DIKW): A Semiotic Theoretical and Empirical Exploration of the Hierarchy and its Quality Dimension. Australasian Journal of Information Systems, 18, 5–24 [in English].
6. Bocij, P., Chaffey, D., Greasley, A., Simon, Hickie S. (2005). Business information systems: technology, development and management for the e-business in New York by Financial Times. Prentice Hall [in English].
7. Bosancic, B. (2016). Information in the knowledge acquisition process. Journal of Documentation, 72(5), 930–960 [in English].
8. Bosancic, B. (2016). Knowledge acquisition process as an issue in information sciences. Libellarium: journal for the research of writing, books, and cultural heritage institutions, 9(1). Retrieved from http://www.libellarium.org/index.php/libellarium/article/v iew/249 [in English].
9. Chaffey, D. and Wood, S. (2005). Business Information Management: Improving Performance Using Information. Pearson Education Ltd., Upper Saddle River. Retrieved from http://www.dut.edu.ua/uploads/l_1611_64307190.pdf [in English].
10. Dammann, O. (2019). Data, information, evidence, and knowledge: a proposal for health informatics and data science. Online Journal of Public Health Informatics, 10, 3 [in English].
11. Dampney, K., Busch, P. & Richards, D. (2002). The Meaning of Tacit Knowledge. Australasian Journal of Information Systems, 10, 3–13 [in English].
12. Hoppe, A. et al. (2011). Wisdom – the blurry top of human cognition in the DIKW-model. CONFERENCE OF THE EUROPEAN SOCIETY FOR FUZZY LOGIC AND TECHNOLOGY. Retrieved from https://download.atlantis-press.com/proceedings/eusflat11/2276 [in English].
13. Houari, M., Rhanoui, M., Asri, B. (2015). Big data to big knowledge: the art of making big data alive. INTERNATIONAL CONFERENCE AND CLOUD TECHNOLOGIES AND APPLICATIONS (CLOUDTECH). Retrieved from https://www.semanticscholar.org/paper/From-Big-Datato-Big-Knowledge%3A-The-art-of-making-HouariRhanoui/d17e71d6b0e49692fc437d329461dd86ac14b709 [in English].
14. Kenneth, C. Laudon, Jane, P. Laudon (2007). Management Information Systems: Managing the Digital Firm, 9th Edition. International Journal of Computers, Communications & Control, II(1), 103–105 [in English].
15. Laudon, K. & Laudon, J. (2006). Management Information Systems: Managing the Digital Firm, 9th ed. Prentice Hall. Retrieved from https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&so urce=web&cd=&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwinhazt 8tTtAhUnlYsKHRdaCF4QFjAFegQICBAC&url=http%3 A%2F%2Fdinus.ac.id%2Frepository%2Fdocs%2Fajar%2 FKenneth_C._Laudon%2CJane_P_._Laudon_-- _Management_Information_System_12th_Edition_.pdf& usg=AOvVaw3EERQCE_hGlHznJsvuvo5D [in English].
16. Liew, A. (2013). DIKIW: data, information, knowledge, intelligence, wisdom and their interrelationships. Business Management Dynamics, 2(10), 49–62 [in English].
17. Stumpf, S., McDonnell, J. (2003). Data, Information and Knowledge Quality in Retail Security Decision Making. 3rd International Conference on Knowledge Management [in English].
18. Wan, K., Alagar, V. (2014). Synthesizing datato-wisdomhierarchy for developing smart. International Conference on Fuzzy Systemsand Knowledge Discovery. Retrieved from https://www.semanticscholar.org/paper/Synthesizingdata-to-wisdom-hierarchy-for-smart-WanAlagar/b9b3c25d813a057d609f8785788f1257e5592257 [in English].

Олена Денис. Саморегуляція особистості як психолого-педагогічна проблема.

// Наука і освіта. – 2020. – №4. – 53-59.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-4-7

Олена Денис,
аспірант кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти,
Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка,
вулиця Івана Франка, 24, м. Дрогобич, Україна

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

АНОТАЦІЯ:

У статті розкрито сутність поняття «саморегуляція» та «саморегуляція особистості». Наявний стан проблеми саморегуляції особистості розглянуто в наступних позиціях: функцій або властивостей самоорганізованих систем; складної багаторівневої системної освіти; розвитку усвідомленої саморегуляції в діяльності, а також це поняття вивчалось в аспекті - «особистість-діяльність». Розглянуто наявний стан проблеми саморегуляції особистості на основі існуючих наукових підходів таких, як: суб’єктно-діяльнісного підходу через розуміння усвідомленої саморегуляції діяльності як системно-організованого процесу внутрішньої психічної активності людини за ініціації, побудові, підтримці і управлінню різними видами і формами довільної активності, що безпосередньо реалізовує досягнення цілей, які приймаються людиною; структурнофункціонального підходу через саморегуляцію довільної активності, яка характеризується як здатність суб’єкта і як процес. Значний інтерес для нашого дослідження представляють наукові концепції, що розвива- Psychology - Education Science and Education, 2020, Issue 4 54 лися у рамках: 1) системно-діяльнісної концепції саморегуляції стану, в якій саморегуляція характеризується і як діяльність, і як стан; 2) концепції індивідуального стилю саморегуляції довільної активності людини; 3) концепцій, що розвивають погляд на саморегуляцію як на ієрархічно організовану систему, в якій задіяні процеси різних рівнів індивідуальності. Проведений теоретичний аналіз проблеми становлення поняття «саморегуляція особистості» в науковій літературі різних галузей знань. Розкрито ретроспективу наукових досліджень щодо саморегуляції особистості: від розуміння її як найважливішого пояснювального принципу в системному підході, що ґрунтується на теоріях функціональних систем як здатностях й властивостях організму індивіда, до вивчення цієї категорії як процесу й самостійної діяльності в регуляції функціонального стану. Розглянуті основні концептуальні положення та напрями досліджень, в яких сформульовано основні поняття з досліджуваної проблеми. Розкрито механізми саморегуляції особистості такі, як самооцінка, рівень власних домагань, самоконтроль, рефлексія, самостимуляція.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

регуляція, саморегуляція, самоорганізація, саморегуляція особистості.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. Москва: ВЛАДОС, 1994. 336 с.
2. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. Москва: Мысль, 1991. 299 с.
3. Божович Л. И. Проблемы формирования личности: Избранные психологические труды. 3-е изд. Под ред. Д. И. Фельдштейна. Москва: МПСИ, 2001. 352 с.
4. Брушлинский А. В. Субъектнодеятельностная концепция и теория функциональных систем. Вопр. психол. 1999. № 5. С. 110–121.
5. Буева Л. П. Общественная детерминация и управление формированием личности. Проблема управления процессом воспитания (материалы симпозиума). Москва, 1971. С. 28.
6. Выготский Л. С. Развитие высших психических функций. Москва: Изд. АПН, 1960. С. 41.
7. Галян І. М. Психологічний аналіз сутності саморегуляції як особистісної здатності. Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. ІваноФранківськ: Вид-во ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», 2015. Вип. 20 (1). С. 154–161.
8. Дикая Л. Г. Психическая саморегуляция функционального состояния человека (системнодеятельностный подход). Москва: Изд-во Институт психологии РАН, 2003. 318 с.
9. Ершов Ю. Г. Человек. Социум. История (социально-философские проблемы теории исторического процесса). Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1990. С. 29.
10. Иванников В. А. Психические механизмы волевой регуляции. Москва: Изд-во МГУ, 1991. 140 с.
11. История социологии в Западной Европе и США : учебник для вузов. Отв. ред. акад. РАН Г. В. Осипов. Москва: Издательская группа НОРМАИНФРА, 1999. С. 46.
12. Конопкин О. А. Психологические механизмы регуляции деятельности. Москва: Наука, 1980. 256 с.
13. Миславский Ю. А. Природа и структура системы саморегуляции и активности личности: автореф. дис. ... д-ра психол. наук. Москва: ПИРАО, 1994. 45 с.
14. Моросанова В. И. Индивидуальный стиль саморегуляции: феномен, структура и функции в произвольной активности человека. Москва: Наука. 2001. 192 с.
15. Парсонс Т. Система современных обществ. Под ред. М. С. Ковалевой (пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева). Москва: Аспект Пресс, 1998. 270 с.
16. Прохоров А. О., Кулыгина И. В. Повседневный копинг: операциональные средства и комплексы саморегуляции психических состояний субъекта. Психология совладающего поведения : материалы Междунар. науч.-практ. конф. Кострома: КГУ им. Н.А. Некрасова, 2007. 426 с.
17. Психологический словарь. Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. Москва, 1990. 607 c
18. Психологічна енциклопедія. авт.-упоряд. О. М. Степанов. Київ: Академвидавництво, 2006. 424 с.
19. Рубинштейн С. Л. Избранные философскопсихологические труды. Москва: Наука, 1997. 463 с.
20. Русалов В. М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. Москва: Наука, 1979. 352 с.
21.Сафонова Т. О. Уровневые характеристики саморегуляции личности. Вестн. КемГУ. 2010. № 3 (43). С. 100–106.
22. Сеина С. А. Проблема многоуровневого обеспечения регуляции поведения. Учёные записки. Электронный научный журнал Курского государственного университета. 2009. № 3. С. 122–128.
23. Тетерук С. П. Формування механізмів саморегуляції студентів в іншомовному просторі : автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07. Київ, 2006. 21 с.
24. Schunk Dale H., Ertmer Peggy A., Boekaerts Monique (Ed.), Pintrich Paul R. (Ed), Zeidner Moshe (Ed). Self-regulation and academiclearning: Self-efficacy enhancing interventions. Handbook of self-regulation. San Diego, CA, US: Academic Press, 2000. 783 p.
25. Schraw G., Crippen K.J. & Hartley K. Res. Promoting Self-Regulation in Science Education: Metacognition as Part of a Broader Perspective on Learning. Research in Science Education. 2006. Volume 36 (1-2). P. 111–139.
26. Sun J.C-H. & Rueda R. Situational interest, computer selfefficacy and self-regulation: Their impact on student engagement in distance education. British Journal of Educational Technology. 2012. Volume 43 (2). Р. 191– 204.
27. Zabгucky, K. M. Metacognition and learning. In N. Salkind (Ed.), Encyclopedia of Educational Psychology – Thousand Oaks, CA: SAGE Publications, Inc, 2008. Р. 673–676.
28. Zimmermann B. Investigating Self-Regulation and Motivation: Historical Background, Methodological Developments, and Future Prospects. American Educational Research Journal. 2008. Volume 45 (1), Р.166–183.

Айнура Сейїдова. Шляхи впровадження міжпредметних зв’язків (інтеграція) в процесі навчання курсу з математики для V-VI класів.

// Наука і освіта. – 2020. – №4. – 60-65.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-4-8

Айнура Сейїдова,
викладач кафедри "Загальна математика",
Нахчиванський державний університет,
вул. Гейдара Алієва, 1, Нахчіван, Азербайджанська Республіка

ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ (ІНТЕГРАЦІЯ)
В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ КУРСУ З МАТЕМАТИКИ ДЛЯ V-VI КЛАСІВ

АНОТАЦІЯ:

У статті розглянуто сучасну систему освіти, яка використовується в загальноосвітніх школах, та один із її фундаментальних принципів - інтеграцію. У наш час, як і в інших сферах, інтеграція є одним з найважливіших етапів освіти. Інтеграція є особливою вимогою в освітніх програмах, що використовуються протягом поточного періоду в загальноосвітніх школах. Азербайджанська система освіти повинна інтегруватися у світову та європейську освіту, продовжувати та розвивати світові освітні тенденції. Інтеграція в систему освіти була визнана важливим принципом і лежала в основі діяльності в галузі освіти. Роль інтеграції полягає в тому, щоб зацікавити студента не однією наукою, а кількома, привернути його увагу та заохотити до активної навчальної діяльності. У протилежному випадку успішного результату бути не може. Забезпечення належної інтеграції на уроках математики є справжньою творчою роботою для вчителя та правильного розуміння учнями цієї науки. Інтеграція вивчалася на основі тем навчальної програми для V-VI класів загальноосвітніх шкіл з предмету "Математика". Як і в інших класах загальноосвітніх шкіл, було створено зв'язок між усіма предметами для підвищення рівня освіти у V-VI класах та покращення результатів, а також було відзначено важливість спільної освіти. Було зазначено, що математичні знання необхідні для того, щоб стати активним членом сучасного суспільства, і важливо віддати перевагу їх зв’язку з життям. Підкреслювалось значення інтеграцій, що використовуються під час навчання - міжпредметних та внутрішньопредметних інтеграцій, посилаючись на цінні джерела. Наведено приклади обох інтеграцій - внутрішньопредметної та міжпредметної інтеграції. Ми досліджували можливості інтеграції деяких тем (набори, найменший загальний коефіцієнт, симетрія, додавання даних, масштаб, координати тощо) як у V класі, так і у VI класі.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

iнтеграція, міжпредметна інтеграція, внутрішньопредметна інтеграція, математика, студент, навчання.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Абдуллаев И., Алиев Ф. Из опыта междисциплинарного общения на уроках истории и математики. URL: https://diagonal.blogspot.com/2017/08/tarix-v-riyaziyyatdrslrind-fnlrarasi.html (дата обращения: 01.12.2020).
2. Газета «Проблемы образования». 2014.
3. Исмайлова Н. Открытый урок математики. URL: https://bakimektebleri.edu.az/168/en/news/read/5814 (дата обращения: 01.12.2020).
4. Ибрагимов, Ф. Н., Гусейнзаде, Р. Л. Педагогика. 2013. 2 части, I часть, Баку: Murtacim.
5. Математическое образование в Европе: основные проблемы и национальная политика. 2011. Брюссель Eurydice.
6. Мехтиева Н. Новые учебные программы по предмету и интеграция. Журнал «Куррикулум». 2008. № 1.
7. Сулейманова А. Н. Основы образования. Баку, 2014.
8. Учебные программы по предмету для I-IV классов общеобразовательных школ. Баку: Образование, 2011.
9. Учебная программа (куррикулум) по математике для общеобразовательных школ Азербайджанской Республики (I-XI классы). Баку: Образование, 2013.

Олена Ковальова. Стимуляція пізнавальних процесів психіки засобами онлайн-ігор.

// Наука і освіта. – 2020. – №4. – 66-76.

DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2020-4-9

Олена Ковальова,
кандидат психологічних наук,
Комунальний заклад «Балтський педагогічний фаховий коледж»,
вул. Шевченка, 2, м. Балта, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

СТИМУЛЯЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ПСИХІКИ ЗАСОБАМИ ОНЛАЙН-ІГОР

АНОТАЦІЯ:

У статті подано результати апробації розробленого онлайн-тренінгу стимуляції пізнавальних процесів, який апробовувався на окремо створеній платформі за допомогою комплексу спеціально створених ігор. У запропонованих результатах розкривається теоретичне обґрунтування відібраних для тренінгу пізнавальних процесів: пам'ять, мислення, увага, уява, сприйняття. Описано певні характеристики вказаних пізнавальних процесів, що підлягають стимуляції в умовах онлайн-ігрової діяльності. Створений алгоритм оцінки стимуляції ігор на визначені пізнавальні процеси. Розкриті результати проходження гравцями ігрових сесій з урахуванням можливостей стимуляції пізнавальних процесів. Подано порівняння ефективності стимуляції різних пізнавальних процесів в залежності від уподобань (потреб) вибору гравцями тих чи інших ігор. Метою дослідження виступала оцінка ефективності створених онлайн-ігор в стимуляції різних пізнавальних процесів людини. До методів дослідження входив як запропонований комплекс онлайн-ігор, так й оцінка стимуляції нами різних пізнавальних проявів при їх використанні, а також відповідні математично-статистичні процедури. Результати дослідження представлені на основі апробації запропонованого комплексу онлайн-ігор та їх стимуляції пізнавальних процесів на протязі двох років. Отримані результати дозволили виявити певну залежність ефективності стимуляції пізнавальних процесів від уподобань (потреб) вибору гравцями тих чи інших ігор. Показано, що при тренуванні за збалансованим набором ігор, де в рівних долях присутня стимуляція різних пізнавальних процесів, характеризується не рівномірною та не збалансованою. Встановлено, що ефективність стимуляції залежить від якості впливу ігри на пізнавальні процеси. Останнє дало можливість поділити всі ігри на два класи, тобто на активно та пасивно стимулюючі. Узагальнений аналіз ігрових сесій всіх гравців дозволив отримати попередні дані про те, що найбільшим стимуляціям підлягали такі пізнавальні процеси як сприйняття та увага, певною мірою пам’ять, уява та мислення.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

пам'ять, мислення, увага, уява, сприйняття, пізнавальні процеси, когнітивні функції, онлайн-ігри, стимуляція пізнавальних процесів, розробка онлайн-ігор.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Авербух Н.В., Щербинин А.А. Феномен присутствия и его влияние на эффективность решения интеллектуальных задач в средах виртуальной реальности. Психология. Журнал Вышей школы экономики. 2011. Том 8. № 4. С. 102–119.
2. Аветисова А. А. Психологические особенности игроков в компьютерные игры. Психология. Журнал Высшей школы экономики. 2011. Т. 8. № 4. С. 35– 58.
3. Бек Дж., Уэйд М. Доигрались! Как поколение геймеров навсегда меняет бизнес-среду. Москва: Претекст, 2006.
4. Величковский Б.Б. Психологические факторы возникновения чувства присутствия в виртуальных средах. Национальный психологический журнал. 2014. № 3(15). С. 31–38. URL: http://npsyj.ru/articles/detail.php?article=5045 (дата звернення: 10.11.2020).
5. Войскунский А. Е. Психология и Интернет. Москва: Акрополь, 2010.
6. Ильенков Э. В. О воображении. Народное образование. 1968. № 3.
7. Карр Н. Пустышка: что Интернет делает с нашим мозгом. Москва: Эксмо, 2012.
8. Картер Р. Как работает мозг. Москва: АСТ: Corpus, 2014. 224 с.
9. Керделлан К., Грезийон Г. Дети процессора: Как Интернет и видеоигры формируют завтрашних взрослых. Екатеринбург: У-Фактория, 2006.
10. Корнилова Т. В. Психология риска и принятия решений: Учеб. пособие для вузов. Москва: Аспект Пресс, 2003.
11. Линдсей П., Норман Д. Системы памяти. В кн.: Психология памяти. Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. 3-е изд., перераб. и доп. Москва: АСТ: Астрель, 2008.
12. Николаенко Н. Н. Психология творчества. СПб.: Речь, 2007. 288 с.
13. Петровский А. В., Беркинблит М. Б. Фантазия и реальность. Москва: Политиздат, 1968.
14. Психология человека от рождения до смерти. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002.
15. Смолл Г., Ворган Г. Мозг онлайн: Человек в эпоху Интернета. Москва: КоЛибри, 2011.
16. Тендрякова М. В. Старые и новые лики игры: игровая специфика виртуального пространства. Культурно-историческая психология. 2008. № 2. С.60–68.
17. Форман Н., Вилсон П. Использование виртуальной реальности в психологических исследованиях. Ментальная репрезентация: динамика и структура. Москва: Издательство “Институт психологии РАН”, 1998. С. 251–276.
18. Чебикін О. Я., Кримова Н. О. Вплив комп'ютерної діяльності на емоційну стабільність особистості. Наука і освіта. 2015. № 3. С. 126–134.
19. Черемошкина Л. В. Влияние интернет-активности на мнемические способности субъекта. Психология. Журнал Высшей Школы Экономики. 2010. Т. 7. № 3. С. 57–71.
20. Черемошкина Л. В., Никишина Н. А. Эффективность и нейропсихологические аспекты мнемических способностей активных киберигроков. Вестн. РГНФ. 2008. № 3. С. 176–184.
21. Шадриков В. Д. Ментальное развитие человека. Москва: Аспект Пресс, 2007. 284 с.
22. Шапкин С. А. Компьютерная игра: новая область психологических исследований. Психол. журнал. 1999. Т. 20. № 1. С. 86–102.
23. Appelbaum L.G., Cain M.S., Darling E.F., Mitrof S.R. Action video game playing is associated with improved visual sensitivity, but not alterations in visual sensory memory. Attention Perception & Psychophysics. 2013. URL: http://people.duke. edu/~mitroff/papers/13_AppelbaumCainDarlingMitroff_ APP.pdf
24. Barlett C.P., Vowels C.L., Shanteau J. et al. The effect of violent and non-violent computer games on cognitive performance. Computers in Human Behavior. 2009. Vol.
25. N 1. P. 96–102. 25. Bavelier D., Green C.Sh., Dye M.W.G. Children, wired: For better and for worse. Neuron. 2010.
26. Beullens K., Roe K., Van den Bulck J. Video games and adolescents’ intentions to take risks in traffic. Journal of Adolescent Health. 2008. Vol. 43. N 1. P. 87– 90.
27. Blascovich J., Bailenson J. Infinite Reality: Avatars, Eternal Life, New Worlds, and the Dawn of the Virtual Revolution. N.Y.: William Morrow, 2011.
28. Boot W.R., Kramer A.F., Simons D.J. et al. The effects of video game playing on attention, memory and executive control. Acta Psychologica. 2008. Vol. 129. P. 387–398.
29. Bowen H.J., Spaniol J. Chronic exposure to violent video games is not associated with alterations of emotional memory. Applied Cognitive Psychology. 2011. N 25. P. 906–916.
30. Clark K., Fleck M.S., Mitroff S.R. Enhanced change detection performance reveals improved strategy use in avid action video game players. Acta Psychologica. 2011. Vol. 136. P. 67–72.
31. Colzato L.S., Van den Wildenberg W.P.M., Zmigrod Sh., Hommel B. Action video gaming and cognitive control: Playing first person shooter games is associated with improvement in working memory but not action inhibition. Psychological Research. 2013. Vol. 77. N 2. P. 234–239.
32. Donohue S.E., Woldorff M.G., Mitroff S.R. Video game players show more precise multisensory temporal processing abilities. Attention, Perception and Psychophysics. 2010. Vol. 72. N 4. P. 1120–1129.
33. Dye M.W.G., Bavelier D. Differential development of visual attention skills in school-age children. Vision Research. 2010. Vol. 50. P. 452—459.
34. Dye M.W.G., Green C.Sh., Bavelier D. Increasing speed of processing with action video games. Current Directions in Psychological Science. 2009. N 18. P. 321—326.
35. Egan K. Imagination in Teaching and Learning. Chicago: University of Chicago Press, 1992
36. Green S., Bavelier D. Action computer game modifies visual selective attention. Nature. 2003. Vol. 423. P. 523—537.
37. Green S., Bavelier D. Action-video-game experience alters the spatial resolution of vision. Psychological Science. 2007. Vol. 18. N 1. P. 88—94.
38. Greenfield P.M. Technology and informal education: what is taught, what is learned. Science. 2009.
39. Hassabis D, Kumaran D, Vann S.D, Maguire E.A. Patients with hippocampal amnesia cannot imagine new experiences. PNAS 104. 2007.
40. Hecht D, Reiner M. Field dependency and the sense of object-presence in haptic virtual environments. Cyberpsychology & Behavior. 2007. Vol. 10. N 2. P. 243—251.
41. Jackson L.A., Witt E.A., Games A.I. et al. Information technology use and creativity: Findings from the Children and Technology Project. Computers in Human Behavior. 2012. Vol. 28. N 2. P. 370—376.
42. Lombard M., Ditton T. At the Heart of It All: The Concept of Presence. Journal of Computer-Mediated Communication. 1997. Vol. 3. № 2. URL: http://jcmc.indiana.edu/vol3/issue2/lombard.html
43. Milovanović M., Minović M., Kovačević I. et al. Effectiveness of game-based learning: Influence of cognitive style. Best Practices for the Knowledge Society: Knowledge, Learning, Development and Technology for All. 2009.
44. Miller, G. A. The magical number seven, plus or minus two: Some limits on our capacity for processing information. Psychological Review. 1956. P. 81–97.
45. Nouchi R., Taki Y., Takeuchi H. et al. Brain training game boosts executive functions, working memory and processing speed in the young adults: A randomized controlled trial. Plos one. 2013.
46. Okagaki L., Frensch P.A. Effects of video game playing on measures of spatial performance: Gender effects in late adolescence. Journal of Applied Psychology. 1994. Vol. 15. P. 33–58.
47. Rebetez C., Betrancourt M. Video game research in cognitive and educational sciences. Cognition, Brain, Behavior. 2007. Vol. 11. N 1. P. 131–142.
48. Rehbein F., Kleimann M., Mößle T. Impact of violent video games on memory consolidation and concentrativeness. Paper presented at the APA Convention. 2009, San Francisco.
49. Riva G. Virtual reality. Wiley encyclopedia of biomedical engineering. Ed. by M. Akay. N.Y.: John Wiley & Sons, 2006.
50. Subrahmanyam K., Greenfield P.M. Effect of video game practice on spatial skills in girls and boys. Journal of Applied Developmental Psychology. 1994. Vol. 15. P. 13–32.
51. Witmer B.G., Singer M.J. Measuring Presence in Virtual Environments: A Presence Questionnaire. Presence. 1998.