// Наука і освіта. – 2023. – №2. – 66-71.

Олександр Сафін,
доктор психологічних наук, професор,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
вул. Садова, 2, м. Умань, Черкаська обл., Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5745-8635

Юлія Тептюк,
кандидат психологічних наук,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
вул. Садова, 2, м. Умань, Черкаська обл., Україна,
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-2918-112X

РОЗВИТОК СУБ’ЄКТНОСТІ ТА СУБ’ЄКТНИХ ЯКОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЇХНЮ АКТИВНІСТЬ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

У статті описано технологію поляризації освітнього простору навчальної діяльності, яка сприяє становленню навчальної самостійності молодших школярів. Зазначено, як за допомогою особливої організації простору класу – поляризації на підготовку та реалізацію – вчитель може підтримувати та розвивати навчальну самостійність учнів. Розглянуто умови становлення індивідуальної навчальної дії як дії ініціативної, самостійної та відповідальної; описано три лінії розвитку навчальної самостійності: результативна, дослідницька, продуктивна; це характеристика відкритої педагогічної дії. Також описано еволюцію навчальної самостійності та співвіднесено з віком її етапи становлення. Динаміка навчальної самостійності виникає лише в тому випадку, якщо відбувається розвиток трьох складових в освітньому просторі навчальної діяльності, і педагог управляє цим розвитком. По-перше, відбувається еволюція засобів та просторової організації. По-друге, змінюється ситуація застосування засобів – навчально-результативна та навчально-теоретична. По-третє, відбувається еволюція соціально-інституційних форм. Розвиток цих трьох складових відбувається у двох напрямах: зміна провідної форми, характерної для кожного етапу навчання: від результативної в першій фазі до дослідницької у другій фазі молодшого шкільного віку; виникнення нових допоміжних засобів (динамічні моделі як конструктори перетворення істотних відносин), що, з одного боку, дозволяє відокремити вчителя з його теоретичним мисленням від дитини, а з іншого боку, допомагає дитині відокремитися від вчителя, що задає динаміку навчальної самостійності. Таким чином, спеціально побудований освітній простір навчальної діяльності призводить до виникнення та становлення навчальної самостійності молодших школярів. Якщо дитина може сама організувати підготовку з метою подолання наявних у неї помилок та недоліків, то педагог створює зону найближчого розвитку її навчальної самостійності (індивідуальне домашнє завдання, самостійне вивчення нової теми та ін.). Лише в цьому випадку з’являється історія дитячо-дорослих дій як форм суб’єктності учня та вчителя.

розвивальне навчання, освітній простір, навчальна діяльність, навчальна самостійність, індивідуальна навчальна дія, молодший шкільний вік.

1. Engeness, I. (2020). Teacher facilitating of group learning in science with digital technology and insights into students’ agency in learning to learn. Research in science & technological education, 1(38).
2. Schleicher, Andreas (2019). Helping our Youngest to Learn and Grow: Policies for Early Learning, International Summit on the Teaching Profession. Paris: OECD Publishing. DOI:10.1787/9789264313873-en
3. Gurdal, Sevtal, Sorbring, Emma (2018). Children’s agency in parent – child, teacher – pupil and peer relationship ontexts. International Journal of Qualitative Studies on Health and Well-being, 13, 1, 1565239. DOI:10.1080/17482631.2019.1565239
4. Taub, M. et al. (2020). The agency effect: The impact of student agency on learning, emotions, and problem-solving behaviors in a game-based learning environment. Computers & Education, 147.