// Наука і освіта. – 2017. – №9. – 5-10.

Елліна Анатоліївна Панасенко,
доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри практичної психології,
Донбаський державний педагогічний університет,
м. Слов’янськ, пров. Учительський, 1, Україна

СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
У СПАДЩИНІ ВІТЧИЗНЯНОГО ВЧЕНОГО ОЛЕКСАНДРА НЕЧАЄВА

У статті порушено проблему розроблення теоретичних основ та практики експериментування у спадщині видатного вітчизняного психолога кінця ХІХ – початку ХХ ст. Олександра Нечаєва. Підкреслено, що загальне осмислення та об’єктивне оцінювання теоретичної та практичної спадщини минулого перетворює історію психології на найважливішу ланку науково-психологічного знання. Метою статті є вивчення та аналіз наукового доробку видатного вітчизняного ученого О. Нечаєва у галузі психологічного експериментування. У роботі визначено, що представники експериментального напряму в психологічній науці досліджуваного періоду використовували як лабораторний, так і природний експеримент. О. Нечаєв та його колеги спочатку проводили дослідження щодо з’ясування ефективності запроваджуваного методу в лабораторії. Якщо він виявлявся перспективним, експеримент продовжували у школі. Перші такі експерименти були спрямовані на дослідження провідних асоціацій у дітей різного віку, запам’ятовування слів різного значення, уваги, здатності до читання, способів заучування, швидкості розумової роботи учнів тощо. У статті підкреслено, що природні експерименти у досліджуваний період не набули масового характеру. Саме в лабораторних умовах розроблялись і перевірялись перші експериментальні програми та методики дослідження уваги, пам’яті, інтересів, працездатності, навіюваності школярів. Перенесення експериментів з наукових лабораторій до природних умов навчально-виховного процесу, тобто у шкільні класи, відбулося на початку ХХ ст. О. Нечаєв наголошував на важливості урахування основних принципів проведення психологічного експерименту (природності, об’єктивності, цілісності, дотримання рівнозначності умов), що сприяли отриманню достовірних результатів та підвищенню якості шкільного навчання. Психологи досліджуваного періоду, зокрема О. Нечаєв, проводили експерименти в двох формах: індивідуальній та колективній. У ході інди- відуальних експериментів об’єктом дослідження був учень або група учнів, які вивчалися окремо один від одного. Під час колективних (масових) експериментів одночасно досліджувалися всі діти класу. Найбільш точним визнавався індивідуальний експеримент, оскільки увага експериментатора концентрувалася на одному випробовуваному. О. Нечаєв підкреслював важливість зворотного зв’язку між колективною та індивідуальною формами експерименту.

експеримент, експериментальна психологія, педагогічна психологія, програма експерименту, методика експерименту.

1. Нечаев А. П. Простейшие измерения степени умственного развития детей / Александр Петрович Нечаев. – Сызрань, 1921. – 43 с.
2. Нечаев А. П. Современная экспериментальная психология в ее отношении к вопросам школьного обучения / Александр Петрович Нечаев. – 2-е изд. – СПб., 1909. – 285 с.
3. Румянцев Н. Е. Лаборатория экспериментальной педагогической психологии в С. Петербурге / Николай Ефимович Румянцев. – СПб., 1907. – 47 с.
4. Труды Первого Всероссийского съезда по педагогической психологии в С. Петербурге в 1906 г. (31 мая – 4 июня) : отчет, составленный секретарем съезда М. Н. Коноровым. – СПб., 1906. – 280 с. 
5. Binet A. La psychologie du raisonment; Recherches expérimentales par l’hypnotisme [1886] / А. Binet. – Paris, Alcan, 3eme éd., 1902.
6. Binet A. Études de psychologie expérimentale / А. Binet. – Paris, Octave Doin, 1888.
7. Wundt W. Grundzüge der physiologischen Psycholigie / W. Wundt. – 3 Bde., 1874.
8. Wundt W. Einleitung in die Philosophie / W. Wundt. – Leipzig, W. Engelmann, 1909.