// Наука і освіта. – 2017. – №1. – 67-71.
Анна Федорівна Лісовенко,
аспірант кафедри загальної та диференціальної психології,
Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського,
вул. Фонтанська дорога, 4, м. Одеса, Україна
ЗАЗДРІСНІСТЬ ТА ПЕРФЕКЦІОНІЗМ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ
АНОТАЦІЯ:
Соціально-культурні цінності сучасного суспільства, наприклад, культ матеріального успіху і економіки споживацтва, культ багатих і відомих, культ сили і влади, конкурентність та індивідуалізм, об’єднуючись у макросоціальні фактори, відіграють суттєву роль у розвиткові феномену перфекціонізму та заздрощів. У світі телебачення, реклами, глянцевих журналів, інтернету з’являється безліч стимулів до соціального порівняння. Постійне споглядання ідеалізованого чужого життя (яскравого, багатого, насиченого на вигляд) породжує у спостерігачів заздрість та певне невдоволення собою, як наслідок – порівняння себе з об’єктом ідеалізації. Отже, у статті розглядаються результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей перфекціонізму особистостей, схильних до заздрощів різного ступеню. Метою статті є виклад результатів дослідження співвідношення показників схильності до заздрощів та перфекціонізму особистостей. Заздрісність ми розглядаємо як усталену властивість особистості, спричинену частим порівнянням себе з іншими не на свою користь, що характеризується суб’єктивним відчуттям зниження самоцінності та виявляється пристрасним бажанням заволодіти перевагами об’єкту порівняння. Перфекціонізм розглядається як прагнення бути досконалим, бездоганним у всьому. Для діагностики заздрісності використовувалися спеціально створені тест-опитувальник «Диференціальна діагностика схильності особистості до заздрощів» (ДІЗА) та опитувальник «Соціальні настанови особистості відносно заздрощів» О. П. Саннікової, А. Ф. Лісовенко. Задля діагностики перфекціонізму було застосовано методику «Багатовимірна шкала перфекціонізму» П. Хьюїтта і Р. Флетта. У резульатті дослідження було отримано значимі кореляційні взаємозв’язки додатного знаку між показниками заздрісності та перфекціонізму. Розглянуто та проаналізовано профілі показників перфекціонізму в групах досліджуваних з максимальними та мінімальними значеннями загального показника заздрощів. Емпірично доведено та теоретично обґрунтовано, що заздрісним особистостям властивий невротичний, соціально орієнтований та приписаний перфекціонізм, подібний до соціальної настанови, надмірне прагнення до недосяжного, а часом навіть хибного ідеалу. Такі особистості переконані в тому, що інші люди висувають до них надзвичайно високі та нереалістичні очікування і стандарти, відповідати яким дуже важко чи неможливо, але необхідно, щоб заслужити схвалення і прийняття, уникнути негативної оцінки. Їх більше турбує не сам результат певної справи, а прийняття, схвалення, захоплення, самоствердження, які вони можуть отримати, успішно справляючись з роботою або досягаючи в чомусь досконалості. Вони є залежними від зовнішніх оцінок та стандартів і часто розчаровуються у досягнутому.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
заздрість, заздрісність, перфекціонізм, властивість особистості, особистість.
ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ:
ЛІТЕРАТУРА:
1. А. с. Науково-методичний твір «Комплекс психодіагностичних методик дослідження заздрощів особистості: «Методика «Соціальні настанови особистості відносно заздрощів»; «Процедура «Шкала самооцінки показників заздрісності»; «Тест-методика «Диференціальна діагностика схильності особистості до заздрощів (ДІЗА)» / О. П. Саннікова, А. Ф. Лісовенко. – № 67445; заяв. 29.06.2016; реєстрац. 26.08.2016. – 96 с.
2. Грачѐва И.И. Адаптация методики «Многомерная шкала перфекционизма» П. Хьюитта и Г. Флетта / И.И. Грачѐва // Психологический журнал. – 2006. Том 27, №6. – С. 74-89.
3. Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / Ольга Павловна Санникова. – Одесса: Хорс, 1995. – 364 с.
4. Ясная В. А., Ениколопов С. Н. Перфекционизм: история изучения и современное состояние проблемы / В. А. Ясная, С. Н. Ениколопов // Вопросы психологии. 2007. № 4
5. Hamachek D. E. Psychodynamics of normal and neurotic perfectionism / D. E. Hamachek // Psychology. – 1978. – V. 15. – P. 27-33.