Н

Актуальність теми визначена тим, що людей з функціональними обмеженнями у всьому світі дуже багато, і кількість їх постійно зростає. У світовій програмі дій стосовно інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 1982 р., наводяться такі дані: у середньому щонайменше кожен десятий мешканець світу має фізичні, розумові або сенсорні дефекти, а близько 25% будь-якої групи населення відчувають на собі негативні впливи цього явища [1]. Отже, кожна країна має вирішувати цілий комплекс проблем, щоб сприяти повноцінній інтеграції людей з функціональними обмеженнями у фізичне і соціальне середовище. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, за 2007 р. рівень загальної інвалідності дітей більш ніж за десятилітній період збільшився на 78 %, що актуалізує й загострює процеси гуманізації та диференціації в освіті й вимагає надання соціальної та педагогічної підтримки дітям з особливими потребами з раннього віку та їхнім батькам [4].

Ці проблеми включають багато аспектів: культурний, економічний, науково-технічний і технологічний, медичний, освітній тощо, загалом потребують розробки відповідної соціальної політики стосовно зазначеної категорії населення. Наявність у суспільстві значної кількості людей з особливими потребами породжує низку специфічних проблем, що вимагають урахування у функціонуванні державного механізму (наприклад, у структурі та спеціалізації медичних, освітніх, культурних, соціальних служб і закладів) [3]. Наукова розробка цієї теми висвітлена в працях Л.І. Акатової, О.В. Безпалько, І.Б. Іванової, М.П. Лукашевича, Л.Т. Тюплі та ін., які за основу соціальної та психолого-педагогічної роботи з інвалідами беруть реабілітаційний процес.

В Україні соціально-педагогічні аспекти виховання дитини досліджують такі вчені та практики, як В. Андрущенко, А. Астахова, О. Безпалько, І. Бех, Н. Бугаєць, І. Звєрєва, І. Зязюн, А. Капська, М. Лука-шевич, І. Мигович, Н. Ничкало, В. Панок, І. Пінчук, В. Семиченко та ін. Проблема соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами теоретично й практично розробляється такими науковцями, як А. Капська, О. Карпенко, Н. Краснова, В. Ляшенко, І. Пінчук, Т. Соловйова, В. Тесленко, С. Харченко та ін. Для осмислення проблеми аналізу інвалідності як соціального феномену важливою залишається сутність соціальної норми, яку вивчали П.Бергер, П.Бурдьє, М.Вебер, Е.Дюркгейм, Р.Мертон та ін. Саме актуальність проблем інвалідності спонукає міжнародні інституції, національні уряди, громадськість різних країн приділяти велику увагу пошукові, розробці й упровадженню моделей різних видів підтримки, які б найбільше відповідали потребам людей з функціональними обмеженнями [2].

Сьогодні близько 58 тисяч сімей виховують дітей з обмеженими психофізичними можливостями. Такі сім’ї потребують різнобічної підтримки. Адже батьки, в яких народилася дитина з особливими потребами, переживають кризу, перебувають у ситуації морально-духовної травми, пов’язаної з невизначеністю соціального статусу дитини, відчуттям дисгармонії власного особистісного стану, і водночас виявляють пасивність, що зумовлена відсутністю чіткої програми реабілітації стану дитини, цілеспрямованих дій, скерованих на забезпечення її подальшого життя [1]. Різні аспекти соціально-педагогічного супроводу сім’ї знайшли втілення в працях Д. Ельконіна, З. Зайцевої, М. Лісіної, Р. Мухамедрахи-мова, О. Стребелєвої, І. Трубавіної та ін.

Актуальність проблеми, її недостатня теоретична й практична розробленість та виявлені протиріччя й зумовили вибір теми дослідження.

Метою дослідження було вивчення шляхів удосконалення психолого-педагогічного супроводу батьків, які мають дітей з особливими потребами, та оптимізації їх соціально-психологічних особливостей.

Для досягнення поставленої мети ми провели за певними методиками [5] емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей батьків, які виховують дітей з особливими потребами, яке складалося з 2-х етапів: констатувального та формувального. Дослідження проводилося на базі Центру реабілітації дітей-інвалідів (Дом с Ангелом) та КУ "Центр реабілітації осіб з вадами психофізичного розвитку" ім. Я. Корчака).

На констатувальному етапі було виявлено, що за всіма показникам (соціальна ізольованість особистості, соціальна фрустрованість, самооцінка особистості, визначення інтегральних форм комунікативної агресивності) результати не дуже оптимістичні: батьки недостатньо впевнено почувають себе у соціальному оточенні, у них низька самооцінка та високі показники інтегральних форм комунікативної агресивності. Отримані результати виявилися підґрунтям для розробки й упровадження програми удосконалення супроводу й оптимізації особистісної сфери батьків, які виховують дітей з особливими потребами. Вона включає: аутогенне тренування, тренінги, психологічне консультування.

Таблиця 1

Порівняльні кількісні показники рівнів соціальної ізольованості особистості

Рівні	Кількісні показники
	Абсолютні (особи)		Відносні (%)
	до	після	до	після
Високий	4	0	12,1	0
Середній	9	13	27,3	39,4
Низький	20	20	60,6	60,6

Рис. 2. Порівняльна характеристика відсоткового співвідношення рівнів соціальної ізольованості

особистості до та після експерименту

Таблиця 2

Порівняльні кількісні показники рівнів соціальної фрустрованості

Рівні	Кількісні показники
	Абсолютні (особи)		Відносні (%)
	до	після	до	після
Високий	4	1	12,1	3
Середній	8	9	24,3	27,3
Низький	21	23	63,6	67,7

Рис. 3. Порівняльна характеристика відсоткового співвідношення рівнів соціальної

фрустрованості особистості до та після експерименту

Як свідчать результати, представлені на рис. 3, переважний рівень соціальної фрустрованості особистості є низький, що збільшився на 4,1% після проведення системи вправ, найменш вираженим рівнем став високий, що знизився на 9,1%. Середній рівень збільшився на 3%.

Порівняльні результати рівнів соціальної самооцінки особистості ("Вербальна діагностика самооцінки особистості" Н.П.Фетіскіна) представлені в таблиці 3.

За результатами, представленими в таблиці 3, бачимо, що високий рівень соціальної самооцінки особистості залишився незмінним, середній рівень збільшився на 6,1%, низький рівень зменшився на 6,1%.

Для наочності порівняльні результати діагностики рівнів соціальної самооцінки особистості представлені на рис. 4.

Як свідчать результати, представлені на рис. 4, переважний рівень соціальної самооцінки особистості є високий, що залишився незмінним після проведення корекційної програми, найменш вираженим рівнем став високий, що знизився на 6,1%, та середній рівень збільшився на 6,1%.

Порівняльні результати рівнів агресивності ("Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності" В. В. Бойко) представлені в табл. 4.

За результатами, які представлені в таблиці 4, ми можемо підкреслити, що високий рівень агресивності зменшився на 9,1%, середній рівень збільшився на 9,1%, а низький рівень залишився незмінним (51,5%).

Для наочності порівняльні результати діагностики рівнів агресивності до та після проведення експерименту представлені на рис. 5.

Як свідчать результати, представлені на рис. 5, переважний рівень агресивності є низький, що залишився незмінним (51,5%) після проведення корекційної програми, найменш вираженим рівнем став високий, що знизився на 9,1% та середній рівень збільшився на 9,1%. Це ми пояснюємо тим, що батьки, які виховують дітей з особливими потребами, залежать від емоцій, з якими їм стає важко справлятись, у них з’являються потреби в самореалізації, які частково оптимізувалися в процесі корекційної роботи та надали можливість задовольнити потребу в спілкуванні та розширити коло спілкування з людьми зі схожими проблемами.

Таблиця 3

Порівняльні кількісні показники рівнів соціальної самооцінки особистості

Рівні	Кількісні показники
	Абсолютні (особи)		Відносні (%)
	до	після	до	після
Високий	26	26	78,7	78,7
Середній	5	7	15,2	21,3
Низький	2	0	6,1	0

Рис. 4. Порівняльна характеристика відсоткового співвідношення рівнів соціальної

самооцінки особистості до та після експерименту

Порівняльні кількісні показники рівнів 11 параметрів агресивності особистості ("Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності" В. В. Бойко) представлені на рис. 6.

Як свідчать результати, представлені на рис. 6, найбільш виражені параметри агресивності даної вибірки після проведення корекційної програми є: ритуалізація агресії (переважний рівень низький, що зменшився на 9,1%; високий рівень збільшився на 6%; середній рівень збільшився на 3%); аутоагресія (переважний рівень середній, що залишився незмінним; високий рівень збільшився на 3,1%; низький рівень зменшився на 3%); схильність до відбитої агресії (переважний рівень середній, збільшився на 12,1%; низький рівень залишився незмінним; високий рівень зменшився на 12,1%) Найменш виражений параметр агресії це: схильність заражатись агресією юрби (переважний рівень середній, збільшився на 12,1%; високий рівень залишився незмінним; низький рівень зменшився на 12,1%).

Найменш вираженими параметрами агресії також є: задоволення від агресії (переважний рівень низький, що зменшився на 9,1%; середній рівень збільшився на 12,1%; високий рівень знизився на 3%), розплата за агресію (високий рівень розплати за агресію знизився на 9,1%; середній рівень зменшився на 12,1%; низький рівень збільшився на 21,2%), спонтанність агресії (переважний рівень середній, збільшився на 9,1%; високий рівень зменшився на 24,3%, а низький рівень знизився на 15,2%), нездатність гальмувати агресію (переважний рівень середній, збільшився на 24,3%; високий рівень зменшився на 21,2%; низький рівень знизився на 6,1%), невміння перемикати агресію на діяльність або неживі об'єкти (переважний рівень середній, збільшився на 24,3%; високий рівень зменшився на 21,3%; низький рівень знизився на 3%), анонімна агресія (переважний рівень середній, збільшився на 12,1%; високий рівень зменшився на 6,1%; низький рівень знизився на 6%), провокація агресії в навколишніх (переважний рівень середній, збільшився на 24,3%; високий рівень зменшився на 15,2%; низький рівень знизився на 9,1%). На наш погляд це пов’язано з бажанням бути соціально жаданими.

На підставі проведеного емпіричного дослідження можемо зробити наступні висновки:

1. Встановлено, що переважний рівень соціальної ізольованості особистості є низький (60,6%), який залишився незмінним після проведення корекційної програми. Середній рівень збільшився на 12,1%, найменш вираженим рівнем є високий, що знизився на 12,1% та зовсім зник. Це ми пояснюємо тим, що батьки відчувають допомогу з боку якщо не суспільства взагалі, то з боку фахівців, зокрема.

2. Досліджено, що переважний рівень соціальної фрустрованості особистості є низький, що збільшився на 4,1% після проведення корекційної програми, найменш вираженим рівнем став високий, що знизився на 9,1% (в 4 рази). Середній рівень збільшився на 3%. Це ми пояснюємо тим, що батьки відчувають турботу держави, принаймні, так декларують нові соціальні програми захисту дітей з особливими потребами.

3. Визначено, що переважний рівень соціальної самооцінки особистості є високий, що залишився незмінним після проведення корекційної програми, середній рівень збільшився на 6,1%. Низький не виявлений зовсім – зник. Це ми пояснюємо тим, що батьки вимушені себе гідно позиціонувати для того, щоб мати моральні сили виховувати особливих дітей.

4. Виявлено, що переважний рівень агресивності низький, після проведення корекційної програми не змінився (51,5%), середній рівень збільшився майже на 10%. Високий (0%) не виявлений зовсім – зник.

5. Встановлено, що найбільш виражені параметри агресивності даної вибірки після проведення корекційної програми є: ритуалізація агресії (переважний рівень низький); аутоагресія (переважний рівень середній); схильність до відбитої агресії (переважний рівень середній). Найменш виражений параметр агресії - це: схильність заражатись агресією юрби (переважний рівень середній). Це ми пояснюємо тим, що батьки, які виховують дітей з особливими потребами, залежать від емоцій, з якими їм стає важко справлятись, у них з’являються потреби в самореалізації, які частково оптимізувалися в процесі корекційної роботи та надали можливість задовольнити потребу в спілкуванні та розширити коло спілкування з людьми зі схожими проблемами. На наш погляд, це пов’язано з бажанням бути соціально жаданими.

6. Показано, що інші особистісні чинники не можуть бути скоректовані лише шляхом застосування корекційної програми, а потребують більш тривалої комплексної спеціально організованої психокорекційної роботи та суттєвої зміни відношень у суспільстві та значно толерантнішим відношенням пересічних громадян до дітей з особливими потребами.