Н

Постановка проблеми. Стратегічна спрямованість сучасного суспільства на всебічну демократизацію соціальних відносин, національне відродження, України зумовили розробку новітніх підходів щодо формування свідомої творчої особистості. Це, у свою чергу, спонукає до нового бачення підготовки інтелектуального потенціалу України – фахівців гуманітарного профілю – й активізує складні психолого-педагогічні проблеми підготовки майбутніх фахівців.

Тому у вищих навчальних закладах передусім мають створюватися різноманітні умови для підвищення психофізичної культури та вільного, обґрунтованого вибору студентами щоденної рухової активності, від найпростіших, загальнодоступних (біг, хода, комплекси гімнастичних або лікувальних вправ) до занять у спортивних секціях, засвоєння професійно спрямованих психофізичних навичок, військово-прикладних видів спорту, з обов'язковим урахуванням стану здоров'я та нахилів студентів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Проблема професійно-педагогічної творчої спрямованості викладача вищої школи стала предметом дослідження таких науковців: О. Барабанщиков, І. Баткіна, О. Гонєєв, С. Гончаренко, В. Гриньова, І. Ісаєв, І. Зязюн, Н. Кузьміна, Н. Мазур, О. Мороз, А. Мудрик, А. Реан, С. Рогов, В. Рибалко, В. Сластьонін, В. Семиченко, С. Сисоєва, С. Федорова, Є. Шиянов, П. Щербань та ін.

Формулювання цілей статті. Мета нашого дослідження полягає у дослідженні особливостей педагогічної творчості викладача на заняттях фізичного виховання у вищих гуманітарних навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Повне визначення творчій праці вчителя зробив В.І. Сухомлинський, сказавши: "Відкриття, зроблене вченим, коли воно оживає в людських взаємовідносинах, в живому пориві думок і емоцій, постає перед вчителем, як складна задача, вирішити яку можна багатьма засобами, і у виборі засобу, у втіленні теоретичних істин у живому пориві людські думки і емоцій, якраз і полягає творча праця вчителя".

Творчість як найбільш розвинута форма розвитку в поетапному становленні проходить шлях рух-діяльність-творчість, формуючи спосіб буття справжнього гуманізму (гуманістичної культури). Це співвідношення можна розглядати і з позиції діяльнісного підходу, де культура є "соціально значущою творчою діяльністю у діалектичному взаємозв'язку її результативності (визначеній у нормах, цінностях, традиціях, знакових і символічних системах тощо) та її процесуальності, що передбачає засвоєння людьми вже наявних результатів творчості, тобто перетворення досягнень, досвіду людської історії у внутрішні досягнення індивіда, який втілює ці досягнення у своїй соціальній діяльності, спрямованій на перетворення дійсності і самої людини" [3, с. 7].

Становлення власного "Я" відбувається через багатогранність форм культури (культуру слід трактувати як "об'єктивацію людської творчості") [4, с. 97], однією з яких є педагогічна. Педагог, будучи носієм і взірцем культури, є її творінням і творцем. Загалом професіоналізм і творчість педагога набувають смислу лише в контексті культури, а педагогічну творчість слід вважати смислоутворювальним чинником особистісної характеристики педагогічного професіоналізму [5, с. 157]. Відповідно до цього формування професіоналізму та реалізація творчих можливостей індивіда є головною метою культурного розвитку особистості. Оскільки появу інноваційних феноменів культури забезпечує перетворення індивідуального досвіду в соціальний, то реорганізацію таких змін забезпечить лише самореалізований творчий викладач, педагог, наставник.

В теорії педагогіки виділені деякі механізми творчої діяльності. З позиції М.М. Поташника їх існує три:

– модифікаційний, – припускає удосконалення, раціоналізацію, модернізацію, видозміну якоїсь відомої методики, прийому, тобто того, що має аналог або прототип; сюди ж можна віднести відтворення в нових умовах того, що існувало раніше, але було втрачене масовою практикою, забуто;

– комбінаторний, – припускає нове з'єднання елементів раніше відомих методик, які в даному поєднанні дотепер не використовувалися (інтеграція відомих елементів може породити абсолютно новий ефект, нові системні якості, інакше кажучи – нову технологію);

– радикальний, – припускає народження принципово нових, новаторських підходів, що не мають досі ні аналогів, ні прототипів [8, с.15-16].

Для вчителів фізичного виховання, ґрунтуючись на позиції В.Т. Яловика, до якостей, що впливають на ефективність формування педагогічної творчості вчителів фізичного виховання, відносяться наступні:

1) внутрішня єдність, цілісність, тому, що особа, що володіє даною якістю здатна збудувати чітку ієрархію мотивів, що визначають її спрямованість;

2) пізнавальну потребу та інтелектуальну активність, яка викликається в неї;

3) здібність до професійної саморефлексії, тобто процесу самопізнання, самоаналізу й усвідомлення своєї діяльності [9, с. 37].

Головними ознаками педагогічної творчості є:

- створення нового або істотне удосконалення відомого;

- оригінальність, неповторність продукту діяльності, її результатів;

- взаємозв'язок творчості і самотворчості, самотворення, тобто творча людина постійно працює над собою, над створенням нового [8, с. 22].

Багаторічні дослідження мотивів освітньої діяльності та стану здоров'я студентів вищої школи переконують в їхній взаємозалежності. Тому професійно підготовлений, але нездоровий фахівець не може бути стало умотивованим у конкретній діяльності, що нерідко демонструє лише зовнішній вигляд претендентів на вакантні місця та посади. У службах відділів кадрів з'являються фахівці-психологи з профорієнтації та профвідбору, здатні за зовнішнім виглядом, статурою та мовленням визначити рівень відповідності намірів і поведінки особи, її здатність до активної діяльності або фруструючого стану.

Крім того, непривабливість фізичних вправ у вузівському періоді становлення особистості пояснюється відсутністю навичок, досвіду рухової активності, нерівноцінною значимістю фізичного виховання поміж інших професійних предметів, відсутністю можливості надання переваги і вибору видів рухової активності, незадовільною діагностикою психофізіологічних станів першокурсників, застосуванням традиційних, позбавлених дидактичних спонукань, засобів проведення занять.

Виправити наслідки цих недоліків можна за умови, якщо переглянути організацію фізичного виховання у вищих гуманітарних навчальних закладах із позиції концепції гуманізації та демократизації, яка є нині пріоритетною в суспільстві. При цьому дуже важливим завданням стає створення освітнього середовища, яке забезпечує формування не тільки певного рівня знань, умінь, навичок та високого рівня психофізичної готовності до конкретної діяльності, але й формування культурних цінностей, творчих досягнень та потреби в подальшій фізичній самопідготовці в процесі професійної діяльності. Але декларація нової парадигми не забезпечує автоматичних змін у системі, яка протягом тривалого часу існувала в нашій країні. Для вирішення цих завдань необхідно створити певні педагогічні умови: забезпечити гуманні відносини між викладачем і студентом, запобігання стресових, конфліктних ситуацій, а також створити комфортні умови навчання для кожного студента за допомогою застосування діалогу та творчої позиції викладачів.

Наукове забезпечення може сприяти залученню молоді, студентів до процесу фізичної підготовки як мінімум у трьох напрямах: по-перше, пошуку мотивуючих пропозицій для занять конкретними видами спорту і досягнення певного рівня фізичної та психологічної культури; по-друге, – розробки та застосування засобів, тренажерів, діагностичних приладів із зворотною вправам та актуальною індивідууму інформацією; по-третє, підвищення престижу здорового, спортивного фахівця, якого потребує суспільство і держава. Але без перебільшення можна сказати, що навчальний процес ще не став предметом наукових пошуків, хоча б у цих напрямах, з метою його зміни на краще.

Формування відповідних рис особистості студента вимагає від викладачів пошуку альтернативних способів педагогічної творчості в організації навчально-виховного процесу вищої школи.

Усвідомлюючи надзвичайну складність забезпечення цієї умови, в нашому дослідженні спробуємо лише окреслити найпродуктивніші шляхи, які можуть забезпечити гуманні взаємовідношення в навчальному процесі.

По-перше, слід прищепити студентові почуття гідності, самоповаги, особистісної значущості; при цьому шанобливе ставлення до студента є обов'язковою умовою незалежно від його успіхів у навчанні.

По-друге, реалізація гуманних взаємовідношень можлива тільки при застосуванні демократичних методів навчання, за умов розкріпачування студента, руйнування штучних бар'єрів між викладачем та студентами, створення емоційного фону доброзичливості та співтворчості.

По-третє, гуманістичні відносини передбачають взаємодовіру, взаємоповагу, взаємодопомогу та загальну відповідальність за результати навчання.

При цьому важливим є зміна об'єкт-суб'єктної взаємодії між викладачем і студентом на суб'єкт-суб'єктивну, метою якої є, як відзначається в дослідженнях С.С.Вітвицької:

- розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітництва;

- прагнення до самореалізації і самовираження обох суб'єктів у навчанні;

- удосконалення техніки спілкування від монологу до діалогу.

Головними засобами у гуманному спілкуванні на заняттях з фізичної культури мають бути похвала, заохочування до самостійності, підтримка, поради, прохання, пропозиція, гумор. Ні в якому разі викладач не повинен допускати погроз, докорів, зневаги, особливо іронії щодо виконання вправ.

Виходячи з вищезазначених положень гуманні відносини між викладачем і студентом на заняттях із фізичного виховання створювалися за допомогою впровадження в навчальний процес лекцій-диспутів, до яких студентам експериментальних груп пропонувалося самостійно готуватися, при цьому необхідно було не тільки зібрати і вивчити, але й проаналізувати необхідний матеріал, зробити висновки. Під час лекції-диспута студентам надавалась можливість виступити з доповіддю, висловити свою думку та погляди на ту чи іншу проблему, а наприкінці разом з викладачем сформулювати загальні висновки.

На практичних заняттях студенти проводили частину заняття, залучалися до їх аналізу й оцінки. При такій організації занять досвід, який передає викладач студентам, не витісняє індивідуальний, а узгоджується з досвідом студентів як суб'єктів пізнання у своїй діяльності. Запропонована методика навчання активізувала діяльність студентів, дозволила створити сприятливі умови для розвитку ініціативи, творчості кожного студента. Використання лекцій-диспутів сприяло підвищенню інтересу до занять фізичним вихованням.

Висновки. Отже, нинішня позиція має бути скоригована відповідно до закону України "Про освіту" і підвищених вимог сучасного реформування з тим, щоб від "планування та контролю" перейти до змістовної трансформації навчального процесу для забезпечення підготовки професійно зрілих і здорових (фізично і морально) фахівців.

Новим шляхом до розв'язання проблеми активізації процесу навчання у вищому навчальному закладі є ствердження прикладної значущості оздоровчої функції психофізичної підготовки, обґрунтування вмотивованої діяльності з конкретними прикладами реальної корисності певних вправ.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що однією з важливих умов організації ефективного навчального процесу з фізичного виховання у вищих гуманітарних навчальних закладів є творчий підхід викладача до формування гуманних відносин між викладачем і студентом.

Спрямованість педагога на забезпечення гуманних відносин між викладачем і студентом підвищує позитивну мотивацію і створюють у студентів стійкий інтерес до занять фізичним вихованням.