Н

Встановлення залежності рівня здоров'я людини від способу життя, змушує ставити високі вимоги до пропаганди здорового способу життя (ЗСЖ), у тому числі, до занять масовою фізичною культурою [1, 4].

Гуманізація процесу навчання означає насамперед посилення уваги до формування особистості кожної людини. Принципова основа для застосування засобів фізичної культури та спорту не зводиться лише до формування тренувальних ефектів – важливого результату систематичних занять фізичними вправами. Поряд з цим, необхідно враховувати цілу низку оздоровчих ефектів, що реалізуються завдяки іншим механізмам життєдіяльності. Таким ефектом є усунення надмірностей матеріального чи функціонального порядку, що сформувалися в результаті порушення поведінки; регуляторно-трофічний ефект, що дозволяє за рахунок фізичних вправ різної динамічної структури рухового акту забезпечити якісно відмінні, нерідко неоднозначні впливи на стан організму та окремих органів; ефект "погашення" вегетативних реакцій, що характеризує термінове, негайне зменшення ступеня функціонального напруження важливих систем органів в результаті переключення активності на інший руховий стереотип (практично використовується у вигляді чергування навантаження та розсіяння вправ – одного з важливіших принципів ЛФК [1, 2, 3]; стимулююча дія стомлення, як збудника відновлювальних процесів (моторно-вісцеральними рефлексами М. Р. Могендовича [4]); перехід організму на більш високий енергетичний рівень, що відбивається у розширенні резервних можливостей організму, або підвищенні внутрішньої організації фізіологічних процесів, що, у свою чергу, виражається в оптимізації регуляції функцій організму.

Необхідно підкреслити суттєву трансформацію концепції запобігання у здоров’язбереження, яка відбулася в останні роки. ЇЇ сутність полягає у необхідності розроблення заходів, спрямованих не тільки на запобігання захворювань, але й, що особливо важливе, на збереження надійного стану здоров'я людини, до якої сучасний етап НТР виставляє нові підвищенні вимоги [1, 3].

Цілеспрямовані дозовані фізичні вправи є потужним засобом, що сприяє стабілізації та відновлювлюванню порушених зорових функцій. Цей ефект заснований на тому, що коли м'язи виконують фізичне навантаження, то орган зору отримує необхідне навантаження та підвищує власну працездатність. М'язи, які не відчувають фізичного навантаження, втрачають силу та витривалість. Послаблення м'язової системи, у свою чергу, впливає на діяльність інших органів та систем, наприклад серцево-судинної та дихальної. Унаслідок цього відбувається послаблення всього організму. Отже, відсутність достатнього фізичного навантаження призводить до погіршення фізичного та функціонального стану студентів зі зниженим зором та, в свою чергу, погіршує стан зорових функцій.

Аналіз наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних учених показує відсутність праць, спрямованих на дослідження особливостей розвитку витривалості в студентів зі зниженим зором, разом з тим щорічно збільшується кількість студентів з означеною патологією. Це зумовило мету нашого дослідження – розробити сучасну корекційно-розвивальну педагогічну технологію удосконалення витривалості в студентів зі зниженим зором.

Якщо при заняттях зі сліпими і нормальнозорими практично немає обмежень, пов'язаних з небезпекою погіршення зору в результаті виконання фізичних вправ, то для осіб з вадами зору цей фактор є визначальним при доборі засобів фізичного виховання і дозуванні фізичних вправ.

З одного боку вдосконалення фізичної витривалості потребує розвитку значного стомлення, що може призвести до погіршення зору. З іншого – фізичні навантаження, що потребують її прояву є основними педагогічними засобами корекції та розвитку функціональних можливостей дихальної, серцево-судинної та нервово-м’язової систем. А, отже, вони будуть ефективними лише за педагогічних та фізіологічних умов їх адекватності індивідуальним можливостям студентів зі зниженим зором.

При розв’язанні цих проблем різко зростає роль медико-біологічних досліджень. Адже цікавим є не лише педагогічний ефект, але й те, якою ціною для здоров'я він дається. Раціональне дозування фізичних навантажень, полягає в тому, що замалі фізичні навантаження не дають бажаного розвиваючого ефекту, а надмірні навантаження можуть негативно вплинути на стан здоров'я студента, чого не можна допустити. Лише на тлі покращання зорових функцій (або їх стабілізації) є можливим і доцільним застосування фізичних вправ будь-якого характеру та інтенсивності.

Особливо важливим аспектом при цьому є формування у студентів необхідних знань та навичок самоконтролю за дозуванням фізичних вправ.

З цією метою доцільно ознайомити студентів зі зниженим зором з методикою визначення допустимих фізичних навантажень розробленою Б.В. Сермеєвим. При виконанні фізичних вправ відмічається фазове змінення працездатності: збільшення, стабілізація та зниження. При виконанні вправ для розвитку загальної витривалості межею допустимих навантажень для осіб з вадами зору є виконання індивідуально-дозованого фізичного навантаження (ІДФН) до першої стадії стомлення. Виконання роботи при цьому не викликає негативних змін в осіб з аномаліями рефракції, косоокістю, амбліопією та ністагмом.

Найбільш сприятливо на орган зору впливають вправи для розвитку витривалості помірної інтенсивності (50-60% від результату максимального тесту) при пульсовому режимі 130-150 уд·хв^-1. Це підтверджується великою кількістю випадків підвищення гостроти зору, покращання фузіонної здатності та зниження порогу глибинного зору (Кузнецов Є.М.). Тривалість виконання вправ, що потребують прояву витривалості повинна визначатися появою перших ознак стомлення, про що свідчить помітне підвищення ЧСС порівняно з фазою найвищої працездатності. Разом з цим при амбліопії високого ступеня виконання вправ, що потребують витривалості до значного стомлення є небажаним у зв’язку з можливістю більш вираженого та більш тривалого зниження гостроти зору, порушення міжсистемної структурно-функціональної регуляції (моторно-вісцеральні та вісцеромоторні рефлекси), виникнення стійких негативних мотиваційних реакцій на різноманітні форми фізичних вправ.

Для визначення оптимального навантаження спрямованого на розвиток загальної витривалості у студентів з порушенням зору необхідно визначити максимальний тест (МТ) в кожній системі фізичних вправ, що використовуються у процесі фізичного виховання. Фази нервово-м’язової працездатності при цьому визначаються за ознаками, визначеними Б.В. Сермеєвим [6] основною із яких є динаміка частоти серцевих скорочень (ЧСС).

Системно-прогресуюча педагогічна технологія визначення оптимальних фізичних навантажень для корекції та розвитку витривалості в студентів з порушенням зору включала наступні процесуальні позиції:

а) від результату МТ розраховують зони потужності та обсягу фізичних навантажень циклічної біомеханічної структури (біг на дистанцію, біг на місці, інтервальний біг) у межах від 50% до 90% інтенсивності (J) (відповідно до завдань фізичного виховання);

б) визначають час одноразового впливу та швидкість бігу в зонах 50–90 % інтенсивності, кількість серій повторного виконання фізичного навантаження;

в) фіксують показники ЧСС до фізичного навантаження, після і в процесі відновлення;

г) визначають оптимальні інтервали відновлення відповідно до впливу фізичних навантажень від 50% інтенсивності до 90% (подовжені, повні, скорочені) та форми відпочинку (активна, пасивна, комбінована, релаксація, дихальні вправи, відновлювальний самомасаж).

Базовим показником визначення оптимального рівня фізичних навантажень, спрямованих на корекцію та розвиток загальної витривалості в студентів зі зниженим зором є рівень їхньої нервово-м’язової працездатності який визначають на основі моделі Б.В. Сермеєва [6] про фазову структуру адаптаційних процесів в умовах фізичних навантажень різної потужності та обсягу (рис. 1). Означена вербально-графічна модель відображує динаміку нервово-м’язової працездатності під впливом фізичних навантажень на витривалість (аеробну, швидкісну та силову динамічну):

а) фаза подолання інертності фізіологічних процесів та мобілізації енергетичних механізмів (ЧСС знаходиться на рівні 120-130 уд·хв^-1);

б) фаза динамічного розгортання функціональних та енергетичних механізмів адаптації до фізичних навантажень корекції та розвитку загальної витривалості (ЧСС досягає рівня 135-160 уд·хв^-1);

в) фаза відносної стабілізації показників нервово-м’язової працездатності (ЧСС сягає рівня 165-180 уд·хв^-1);

г) фаза компенсованої втоми, що характеризується зниженням показника функціональної працездатності на 15% (ЧСС дорівнює 182-190 уд·хв^-1);

д) фаза некомпенсованої втоми, що характеризується стрімким зниженням рівня нервово-м’язової працездатності до стану відмови від виконання фізичного навантаження (ЧСС сягає більше 195-200 уд·хв^-1).

Викладений науково-методичний підхід дозволив нам визначити наступні оптимальні параметри бігових вправ для корекції та виховання витривалості у осіб з порушеннями зору:

а) біг малої потужності (45-55% J): тривалість впливу означеного фізичного навантаження 16-18 хв, ЧСС на рівні 120-130 уд·хв^-1;

б) біг помірної потужності (56-65 % J): час впливу означеного фізичного навантаження 12-15 хв, ЧСС на рівні 131-140 уд хв^-1;

в) біг з середньою потужністю (70 % від максимальної): проводився у вигляді повторного чи перемінного бігу, сумарний час впливу фізичного навантаження на рівні 7-12 хв, ЧСС 141-150 уд хв^-1;

г) біг з великою потужністю 75-80%: тривалістю від 30 с до 2 хв, ЧСС на рівні 161-170 уд хв^-1;

д) біг з субмаксимальною потужністю (90%) (кожні 100 м дистанції за 18-20 с), ЧСС на рівні 171-180 уд·хв^-1).

При цьому важливим аспектом є навчання студентів зі зниженим зором рівномірно регулювати швидкість під час бігу по дистанції в зоні малої, помірної, середньої, великої та субмаксимальної потужності фізичного навантаження.

Висновки. Результати експериментального дослідження розвитку витривалості у студентів зі зниженим зором дозволили сформувати низку науково-методичних висновків:

Проектування педагогічної технології корекції і розвитку витривалості потрібно розглядати як спеціалізовану форму педагогічного моделювання з такими базальними ознаками:

а) чітке визначення мети процесу фізичного виховання;

б) визначення низки актуальних завдань (відновлення, корекція, компенсація, адаптація до умов середовища, мотивація успіху);

в) діагностика порушень та факторів корекційно-реабілітаційної роботи;

г) визначення індивідуального дозування фізичних вправ різної біомеханічної структури, рухових режимів, корекційних, реабілітаційних та загально педагогічних і психологічних факторів.