Н

Проблема соціальної адаптації сліпоглухонімих була і залишається однією з найбільш складних у спеціальній педагогіці. Гуманістичні і психолого-педагогічні аспекти цієї проблеми висвітлені у працях А.І. Соколянського, А.І. Мещерякова, О.І. Скороходової. Поразка функцій слухового та зорового аналізаторів значно зашкоджує загальному і фізичному розвитку дитини (Л.С. Виготський, Р.М. Боскіс, Т.А. Власова, А.П. Гозова, М.І. Земцова, А.Г. Зікєєв, С.А. Зиков, В.П. Єрмаков, К.Г. Коровін, Л.І. Солнцева та ін.). У загальній схемі навчання і виховання дітей з дефектами зору та слуху значна роль належить фізичному вихованню. Залучення дітей зі складними сенсорними порушеннями до активних занять фізичною культурою є важливою ланкою комплексу навчально-виховної роботи з цим контингентом.

У дослідженнях останніх років наголошено на значенні заняттями фізичними вправами у підвищенні функцій сенсорних аналізаторів, а також корекції та компенсації рухових порушень і недоліків фізичного розвитку сліпих, тих, хто слабко бачить, та глухих учнів (Р.Н.Азарян, Н.Г. Байкіна, Н.С.Бессарабов, В.А.Какузін, Ю.Н. Комаров, Д.М. Маллаєв, О.В.Начинова, Л.А. Семенов, Б.В. Сермєєв та ін.); визначено зміст, форми і методика колекційного фізичного виховання дітей з порушеннями слуху і зору. Натомість питання фізичного виховання дітей зі складними сенсорними порушеннями висвітлені недостатньо, а в зарубіжній літературі з них наявні лише короткі і фрагментарні відомості.

Метою статті є розробка основного змісту й організаційних форм роботи з фізичного виховання школярів зі складними сенсорними порушеннями, що забезпечують достатню рухову активність, можливий рівень розвитку рухових здібностей в оволодінні виконанням доступних фізичних вправ.

Об’єктом дослідження стали учні 1-VIII класів Сергіїв-Посадського дитячого будинку для сліпоглухих дітей (загальною кількістю 30 осіб), а предметом – зміст, форми і методика їхнього фізичного виховання.

Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких завдань:

1. Визначення особливостей фізичного розвитку, функціонального стану кардіореспіраторної системи і рухових здібностей школярів зі складними сенсорними порушеннями 10-18 років.

2. Добір доступних для них фізичних вправ різної спрямованості і визначення оптимального фізичного навантаження "модельних" вправ для розвитку основних рухових здібностей.

3. Розробка основного змісту коригувального фізичного виховання дітей зі складними сенсорними порушеннями в умовах спеціального дитячого будинку, створення медико-педагогічних передумов для формування в них усвідомлених навичок самостійного виконання фізичних вправ.

У процесі дослідження використовувались антропометричні виміри, лікувально-педагогічні тести, що містили функціональні проби серцево-судинної і дихальної систем; тестування рухової підготовленості (м’язової сили, рухомості у плечовому, тазостегновому суглобах тощо). Матеріали дослідження опрацьовані методами варіаційної статистики.

Результатами вивчення фізичного розвитку, деяких показників стану кардіореспіраторної системи і рухових здібностей дітей зі складними сенсорними порушеннями є: за абсолютним значенням росту, маси тіла і довжини окружності грудної клітини сліпоглухі діти не виходили за межі вікової норми, але в багатьох випадках були близькі до нижньої її межі. У 13 % їх числа виявлено надлишкову масу тіла, у 57 % – нормальну, у 30 % – недостатню.

У 3/4 числа досліджуваних частота серцевих скорочень була вище вікової норми на 8-12 %. Показники життєвої ємкості легенів учнів були меншими за вікову норму на 11-15 %. Такий стан можна пояснити тим, що дефекти зору і слуху, а також викликане ними зниження функціонального стану рухового аналізатора, за механізмом вісцеральних рефлексів (М.Р. Могендович, 1957), негативно позначаються на фізичному і функціональному розвитку дітей, уповільнюють його порівняно з нормою. Рівень розвитку рухових здібностей сліпоглухих дітей був нижчим, ніж у їхніх нормальних ровесників. Проте, обстежені діти випереджували своїх нормальних ровесників за рівнем силової витривалості м’язів верхнього поясу на 2-5%, а нижнього поясу – на 6-9%. Швидкість виконання одиничних рухів не відрізнялася від норми. Інші результати були одержані під час визначення швидкісно-силових здібностей учнів. У стрибках у довжину з місця в метанні тенісного м’ячика вони значно поступалися учням масової школи. Найбільше відставання дітей зі складними сенсорними порушеннями від своїх нормальних ровесників встановлено за рівнем статокінетичної стійкості. Так, час утримання "пози лелеки" в дітей досліджуваного контингенту складав лише 5% норми. Зазначені особливості розвитку рухової сфери дітей з порушеннями зору і слуху зумовлені малим обсягом їхньої рухової активності, недостатніми функціональними можливостями організму.

Одержані результати було взято за основу під час планування індивідуального навантаження з розвитку рухових здібностей школярів, що мають складні сенсорні порушення. З їх урахуванням розроблено основний зміст фізичного виховання вихованців дитячого будинку. Призначенням цієї системи є: забезпечення необхідного обсягу рухової активності; покращення функціонального стану кардіореспіраторної системи; корекція недоліків розвитку рухової сфери; розвиток остаточного зору засобами фізичного виховання і тренування мовленнєво-рухового апарату; навчання школярів використання засобів фізичного виховання.

Під час експерименту передбачалася організація щоденних занять дітей фізичними вправами. Компонентами основного змісту стали: ранкова гігієнічна гімнастика; фізкультурні хвилинки і паузи під час уроків; рухливі перерви; індивідуальні заняття з дітьми фізичними вправами, що проводилися чотири рази на тиждень.

Ранкова гімнастика проводилася по групах з 4-5 учнів. Ця форма виконання фізичних вправ розглядалася як опорна в плані формування у школярів навичок заняттями фізичною культурою в режимі дня. Правильному виконанню вправ, а також дотриманню послідовності, дітей навчали на уроках фізичної культури. По можливості намагалися проводити ранкову гімнастику на повітрі.

Фізкультурні паузи і хвилинки на уроках проводили в той час, коли в учнів з’являлися ознаки втоми, збудження, часті відволікання, зниження уваги. Тривалість фізкультурної паузи складала 2-3 хвилини. Набір вправ та їх дозування мали за мету підвищити розумову працездатність дітей, зменшення статичного навантаження, попередження порушень постави. Фізкультурні паузи проводили вчителі, з якими щомісячно організовувалися спеціальні методичні заняття.

У режимі рухової активності школярів значна роль відводилася рухливим перервам. За їх допомогою ми намагалися попередити накопичення розумової втоми, покращити функціональний стан кардіореспіраторної системи дітей, створити в них позитивний емоційний настрій за рахунок відчуття "м’язової радості". Тривалість рухливих перерв складала 30-30 хвилин. На цих перервах організовували рухливі ігри середньої інтенсивності, під час яких частота серцевих скорочень гравців досягала 100-110 ударів на хвилину.

Зазначені форми занять фізичними вправами забезпечували необхідний для дітей обсяг рухової активності. Крім цього, зі школярами чотири рази на тиждень проводилися індивідуальні заняття з виправлення недоліків фізичного розвитку і просторового орієнтування.

Корекційні заняття були спрямовані переважно на формування в дітей правильних основних рухів (ходьби, бігу, стрибків і метання), виправлення дефектів постави і т. ін. Ці заняття проводилися вихователями під загальним методичним керівництвом учителя фізичної культури. Під час індивідуальних занять у школярів прагнули сформувати і підтримати інтерес до виконання фізичних вправ і закласти основи усвідомлених навичок здорового способу життя (дотримання вимог до одягу, взуття, стану місця занять тощо).

Основною формою навчання дітей зі складними сенсорними порушеннями основ фізичної культури був урок. В основному змісті фізичного виховання школярів йому було надана виражена навчальна, освітня спрямованість.

На уроках використовувалися стройові, загально розвивальні вправи з предметами і без предметів, вправи, спрямовані на розвиток основних рухових здібностей, ходьбу, біг, стрибки і метання. Основна увага приділялася навчанню правильного виконання вправ і дозуванню фізичних навантажень за показниками ЧСС. На уроках школярів навчали різних рухливих ігор, у тому числі із змагальними елементами. Особливості функціонального стану і розвиток рухових здібностей визначили необхідність індивідуального підходу до фізичного виховання учнів. При цьому, виходячи з конкретних даних про стан кожної дитини, встановлювався цільовий рівень її фізичного вдосконалення, методично, поступово просуваючись до нього шляхом виконання цілеспрямованих дозованих навантажень. Фізичний стан, рівень розвитку рухових здібностей і сформованість навичок виконання фізичних вправ характеризувалися оцінками "зараховано", "не зараховано". При недостатній фізкультурній освіченості і підготовленості окремих дітей вносилися корективи в методику їхнього фізичного виховання.

З метою підвищення емоційно особистісної значущості занять фізичною культурою щомісяця проводилися загальношкільні фізкультурні масові заходи. Вони включали оцінку успішності фізичного виховання кожної дитини, змагання у знаннях про здоровий спосіб життя, у розвитку рухових здібностей, рухливі ігри, естафети, турпоходи тощо.

Запропонований нами зміст фізичного виховання школярів вирішував двоєдине завдання – зміцнення здоров’я і створення передумов для їхньої соціальної адаптації. Зміцнення здоров’я досягалося необхідним рівнем рухової активності, а також корекції недоліків розвитку засобами фізичного виховання. Цей результат став однією з основ полегшення соціальної адаптації учнів, здебільшого, побутової.

Зазначений основний зміст фізичного виховання школярів зі складними сенсорними порушеннями був апробований у формувальному експерименті впродовж двох років. У процесі експерименту було досягнуто суттєве підвищення рухових здібностей школярів. Так, рівень сили підвищився у хлопчиків на 9-43%, у дівчаток на 7-58%, швидкості на 4-31% і 4-16%, гнучкості на 5-15% і 6-50%, витривалості на 6-38% і 10-34% відповідно. Покращення точності рухів відзначено у хлопчиків на 17-85%, а в дівчаток – на 23-89%, про що свідчить зменшення відхилення від заданого кута досягнення.

У сліпоглухих дітей, які брали участь в експерименті, виявлено покращення функціонального стану організму. Про це свідчить зниження ЧСС у спокої на 3-19% і збільшення співвідношення маси тіла до росту. Показники відносної маси тіла, що відставали раніше від рівня норми, зросли на 2-16%. Наведені дані свідчать про суттєвий розвиток рухової сфери школярів і підвищенні їхньої працездатності.

Упродовж експерименту у сліпоглухих дітей відзначалося підвищення активності на заняттях фізичними вправами. Більшість із них стали брати участь у всіх формах проведення занять, виявляючи при цьому пожвавлення, радість, збагатилася міміка дітей. У них поступово формувалися навички самостійного виконання фізичних вправ. Відзначено, що у процесі цих занять у дітей покращилася увага й активізувалася пізнавальна діяльність. Ці зміни можна розглядати як прояв певної корекції відставання у психічному розвитку, зумовленого наслідками складних сенсорних порушень.

Підсумовуючи, доходимо висновку, що вдосконалення рухової сфери, підвищення ініціативності, формування навичок самостійної роботи створили передумови для прискорення соціальної адаптації дітей, що мають складні сенсорні порушення. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у розробці методики професійно-прикладної фізичної підготовки школярів зі складними сенсорними порушеннями.