Стійкий інтерес психологів до проективної діагностики зберігається вже понад півстоліття. Різні проективні методики широко використовуються в практиці дослідження особистості в усіх областях сучасної психології. Однак застосування проективних методів у психокорекції здійснюється порівняно недавно і являє собою спосіб психологічного діяння, в основі якого лежить механізм апперцепції. Смислова різниця між поняттями проекції й апперцепції дозволяє відійти від стандартного застосування проективних методів і розширити діапазон їх використання.

Поняття проекції ( від лат. projectio – викидання) у його психологічному значенні вперше з'являється в психоаналізі, у концепції захисних механізмів і належить, як відомо, 3. Фрейду. Проекція відноситься до числа найбільш поширених засобів захисту, механізм яких полягає в наступному: витиснути в несвідоме уявлення в повністю або частково спотвореному або в первозданному вигляді проектуються на довкілля і таким чином проникають у свідомість. Розуміння проекції як захисного механізму було названо класичною проекцією. Прикладом можуть служити марення відносин, ревнощі та ін. [8].

Згодом проекція стає настільки розповсюдженим терміном, що диференціювати її від явищ ідентифікації, перенесення й деяких інших психоаналітичних феноменів стало надзвичайно важко. Наприклад, говорять про проекцію в психотерапевтичній ситуації, коли на лікаря "переносяться" почуття, які призначені іншій особі; називають проекцією своєрідне ототожнення художника зі своїм творінням, а також "співпереживання" при сприйнятті художніх творів; проекцією пояснюють існування расових і етнічних забобонів тощо.

У цей час виділяють наступні види проекції: класична захисна проекція 3. Фрейда; атрибутивна проекція — приписування власних мотивів, почуттів і вчинків іншим людям (за змістом близька до класичної); автентична проекція — детермінованість сприйняття потребами сприймаючого; раціональна проекція відрізняється від класичною "раціональною" мотивуванням [3].

Як співвідносяться ці види проекції з процесами, що мають місце в проективному дослідженні? По цьому питанню не існує єдності поглядів. Наприклад, Генрі А. Мюррей, вживаючи термін "ідентифікація" стосовно до ТАТ, фактично мав на увазі захисну проекцію 3.Фрейда; ототожнюючи себе з "героєм", випробуваний одержує можливість неусвідомлено приписати йому власні "латентні" потреби. Разом з тим, клінічні й експериментальні дослідження показали, що зміст проекції не відповідає асоціальним тенденціям: об'єктом проекції можуть стати будь-які позитивні або негативні прояви особистості. Очевидно, сама проективна поведінка є похідним від багатьох факторів. Зокрема, виявилося, що навіть манера експериментатора, його почуття впливають на афективний знак тематичних розповідей: агресивна установка приводить до зростання агресивних тем, дружелюбна - до переваги релаксаційних [6].

Тестування за допомогою проективних методів має свої особливості. Стимульований матеріал, який використовується в методиках неоднозначний зі слабкою структурою, що дозволяє допускати велику кількість варіантів сприйняття та інтерпретації. При цьому передбачається, що, чим слабкіше структура стимульованого матеріалу, тим вище ступінь проекції. Для подолання опору інструкція випробуваному дається без розкриття дійсної мети, а сама процедура тестування нерідко проходить в ігровій формі. У цілому, створюється сприятливі для пацієнта умови, в яких не існує правильних або не правильних відповідей, або відповідей, що обмежують суб'єктивний вибір. Немаловажною гідністю багатьох проективних методик є те, що відповіді досліджуваних не обов'язково повинні даватися у вербальній формі, що дозволяє їх використовувати не тільки в роботі з дорослими, але й з дітьми. Суб'єкту можуть бути пред'явлені в якості матеріалів майже будь-які іграшки або гра, або прості дерев'яні кубики для вільної гри або виконання якось запланованої дії, що виражає для суб'єкта емоційно значущу модель, що розкриває досліднику спосіб організації життєвого простору. Будь-який продукт діяльності пацієнта - малюнок, розповідь, створення конструкції, незалежно від якості інтерпретується, а не оцінюється, саме дана особливість дозволяє розкрити бачення й відчування суб'єктом своїх життєвих ситуацій. Гіпотези, здогади, що отримуються в ході аналізу продуктів діяльності, приводять до інтерпретацій, які мають не тільки терапевтичний ефект, але й прогнозують поведінку суб'єкта в майбутньому [6].

Варіації на тему інтерпретації картинок або роботи уяви, як реакції на стимул-картинку, практично безмежні. Слід зазначити, що кожна картинка покликана актуалізувати й винести наверх специфічний внутрішній досвід з приводу певної "теми". Тему в цьому зв'язку можна визначити як деякий модус або форму досвіду індивіда або як деяке специфічне ставлення його до свого середовища й самому собі в певному аспекті або ситуації. Таким чином, тема об'єктивується в конкретній сюжетній картинці, також передбачається, що суб'єкт, споглядаючи її, може уявити індивідуальні варіації цієї теми у відповідності зі своїм внутрішнім досвідом. У межах цього підходу кожна картинка являє собою певний стимул для проекції особливого роду значущих життєвих ситуацій, в які потрапляє суб'єкт у процесі розвитку [2, 6].

Л.Беллак, у ході своїх експериментів з ТАТ, приходить до висновку, що використання терміну проекція при роботі з тематичними картинками недоречно [2]. Він пропонує вживати термін апперцепція як основний. Апперцепція - це значуща інтерпретація суб'єктом сприйнятого. При цьому передбачається можливість існування процесу сприйняття, що не інтерпретується, а кожна суб'єктивна інтерпретація складає динамічно значиме апперцептивне викривлення. Таким чином, при роботі з тематичними малюнками ми маємо справу з апперцептивними викривленнями різного ступеня. Термін проекція зберігається, однак він визначає лише одну з форм апперцептивного викривлення, поряд з автентичною проекцією (детермінованість сприйняття актуальними потребами), раціоналізованої (виправдувати), комплементарної (приписувати) та ін. Відмінність форм між собою полягає в можливості усвідомлення соціально-перцептивного викривлення й у процесуальному механізмі.

Приступаючи до інтерпретації даних, отриманих в результаті застосування апперцептивних методик, подібних ТАТ, САТ, найкраще дотримуватися декількох основних принципів. Випробовуваного просять "апперцептувати", тобто інтерпретувати стимульну ситуацію значущим для нього способом. Інтерпретація стимулу випробовуваним, що слідує за інструкцією скласти розповідь, виходить за рамки власного початкового "об'єктивного" значення стимулу. Випробовуваний робить це, по необхідності, своїм власним чином, який повинен бути функцією постійно присутніх психологічних сил, тенденцій, що проявляються, у цей момент, у ставленні до пропонованого стимульного матеріалу.

Сучасна практична психологія пропонує безліч варіацій використання апперцептивних технік. Поряд з неавторськими малюнками, іграшками, різним матеріалом, що конструює, психодраматичнимі методами, широко застосовується авторський малюнок на задану або вільну тему. Як правило, пацієнту пропонується комплекс тематичних психомалюнків, що дозволяє знизити інтерпретаційні викривлення [7].

Психомалюнок має глибинно-психологічну спрямованість, незважаючи на те, що початково розроблявся в руслі гуманістичної теорії. Аналіз комплексу тематичних малюнків дає можливість об'єктивувати інфантильні тенденції психіки засобами психокорекції. Цей зв'язок з дитинством найбільш виражається у феномені Едипового комплексу й у механізмі "заміщення" нереалізованих потягів дитинства в актуальній ситуації [1, 9].

Учені давно помітили, що графічна продукція дозволяє досліджувати внутрішні характеристики особистості людини. Для цього були розроблені спеціальні графічні психодіагностичні тести, які дуже поширилися на Заході на початку 50-х років. Це тест "Будинок-Дерево-Людина", "Малюнок родини", "Автопортрет", "Неіснуюча тварина" та багато інших, які стали класичними [7, 11].

Складне питання інтерпретації отриманих за допомогою малюнкових методів результатів розглядається різними авторами в тестовому ключі. Наприклад, Г.Т. Хоментаускас, досліджуючи малюнок родини для вивчення внутрісімейних відносин, при інтерпретації матеріалу опирається на такі показники: структура малюнка, особливості намальованих членів родини, розташування фігур (як показник емоційної близькості або відчуженості персонажів), а також сам процес малювання.

Проблемі використання графічних методів у психологічній діагностиці присвячена робота Е.С. Романовій і О.Ф. Потьомкіній, в якій докладно описані графічні методи і їх можливості в ідентифікації особливостей людини [7]. Однак, фактично, тестова інтерпретація малюнків є процесом переведення символічного характеру малюнка в знаковий.

Інновацією в даному напрямку є методика цілісного аналізу комплексу тематичних малюнків, яка розроблена академіком Т.С. Яценко. Методика дозволяє в процесі діалогу з самим автором зробити аналіз і синтез свідомих і несвідомих аспектів психіки. При цьому беруться до уваги функціональні відмінності між свідомим і несвідомим [10]. Діалог з автором малюнків дозволяє, по-перше, враховувати бачення образу суб'єктом, по-друге, використовувати весь діапазон інтерпретації символів, по-третє, приймається до уваги логічні взаємозв'язки між окремими образами та їх елементами. "Сім'я кенгуру" фрагмент діагностико-корекційної роботи з опорою на картинку САТ (Л.Беллак, С.Беллак).

Психолог показує картинку із зображенням кенгуру мами і її дитинчати – кенгуру (на велосипеді): поясніть бачене.

С. (Студентка): Це мама, вона велика, красива, заклопотана походом на базар або ще кудись, а це її дитина, вона так поспішає за мамою, їде на велосипеді, намагається привернути до себе її увагу. Але мама настільки стурбована тим, що там попереду, що їй там потрібно зробити, що на дитину вона зовсім не звертає увагу. А та відчуває, що їй потрібно постійно бігти за мамою, що потрібно постійно їй увагу приділяти, щоби привернути увагу до себе.

П.: Що в неї в руці?

С.: А якась коробка.

П.: А там – маленький?

С.: Ой, а я його не помітила. Але ж він не живий, іграшковий. Це іграшка.

П.: Це чия іграшка – дитини чи мамина?

С.: Це як, це..., знаєте... – це сувенір.

П.: Сувенір? Навіщо вона його везе з собою?

С.: Ну це... вона його купила десь, коли на базар ішла.

П.: Раптом так виявилося, що вам здалося, що мама купила іграшку, а ця іграшка ожила, та стала теж таким же хлопчиком або дівчинкою.

С.: Це мій дитячий страх. Мене мама завжди лякала тим, що в неї буде дитина.

П.: Це активна крапка. Чи хочеться залізти мамі сюди й після цього тут їхати?

С.: Ні, так як зараз надійніше, я сама контролюю, де я, а коли мене несуть... Мені взагалі всі неприємно, те що там стирчить, вилазить. Мене мама завжди лякала, що пологи це страшно. Вона завжди так красиво і яскраво розповідала, як вона мене народжувала, як це боляче...

П.: От бачите, як архетипи працюють. Відразу начебто я в утробі, і начебто я звідси вилажу. І я не прагну цього повторити - логіка несвідомого.

С.: Так.

П.: Виходить, був страх, що з'явиться хтось інший?

С.: Був. Я пам'ятаю це, мене цим залякували, що якщо з'явиться хтось інший, ми тебе викинемо або комусь віддамо, щось у цьому роді.

П.: Тобто, що ви не така дитина як вони хотіли?

С.: Так.

П.: Ну, якщо б так сталося, що дитина все ж таки з'явилася, щоб робило це маля?

С.: Ну, якось би намагалося миритися, напевно. Може бути, навіть і звикне.

П.: Щоб воно сказало їй? Ось зараз воно відвернулося. Раптом би повернуло голівку й щось сказало. Може, хотіло подружитися.

С.: Так, воно б сказало: "Я сподіваюся, що ти маєш бути щасливішою, ніж я".

П.: А він відповідає: "Але ти будеш більш нещасним ніж я".

С.: А найнещасливішим не може вже бути, твоя поява зробила мене нещасним настільки, що гірше вже не може бути.

П.: От як прихована дуже глибоко, така велика любов до матері. То я хоч крихти мала якоїсь уваги, а тепер утрачу й ці крихти.

С.: Так. Я це десь глибоко усвідомлювала.

П.: З.Фрейд казав, що коли проговорюєш до глибинного рівня, то людину осяює: "Я це знав і сам". Тобто, немає опору, навпаки, він знав і сам. Дуже важливо, відчути, де активні крапки в розповіді. Активна крапка себе виявила, коли був відступ від реальності, коли живий у розповіді перетворився до неживого. Потрібно дивитися на малюнок і якщо є явні відступи від малюнка, значить вони чимось зумовлені. Витиснення виявилося у ставленні до матері, побічно, чекаючи любові матері. Наше інфантильне Я завжди живе, до старості, і ми весь час очікуємо повагу і любов. У несвідомому надія ніколи не вмирає, якщо вмирає, то разом з людиною. Надія на любов, на підтримку. Можна спрогнозувати, якщо б у родині дійсно з'явилося маля, то вона мимо волі очікувала б його смерті. Щоб він зник.

С.: Напевно, так.

П.: Ревнощі – це саме деструктивне почуття, яке ми виносимо з дитинства. І воно є основою психологічної імпотенції й тенденції до смерті і ми бачили, воно омертвляє. Тому що поява його, щось омертвляє в моїй душі.

Передавати складний психологічний зміст несвідомого в малюнках не вчили нікого й ніколи. У кожного індивіда цей процес неповторний. На думку багатьох дослідників, уже діти можуть передавати в малюнку символічний психологічний зміст. Проективний малюнок стимулює вираження почуттів, відносин, станів і причин, які дозволяють краще зрозуміти їх зміст, динаміку й напрямок. Вже сам процес зображення, перекладу особистісно значущого матеріалу на мову ліній фарб може відігравати позитивну роль, сприяти усвідомленню внутрішнього миру, конфліктів, проблем, виділенню й вираженню істотного в них [9-11].

Процес малювання створює позитивне емоційне тло роботи, як з окремою людиною, так і з групою в цілому; сприяє м'язовому розкріпаченню, формує активність поведінки. Малюнок спрощує саму ситуацію роботи, допомагає в усіх випадках виникнення труднощів вербального вираження психологічного змісту [4].

Особливий психокорекційний ефект забезпечується проникненням у глибинні аспекти психіки, які пов'язані з об'єктивацією внутрішніх протиріч суб'єкта, і їх усвідомленням. Завдяки цілісному аналізу комплексу тематичних малюнків можна виявити логіку несвідомого, яка завжди підлягала інфантильним інтересам "Я" й у кожному конкретному випадку є непередбаченою. Аналіз малюнків будується, спираючись на феноменологічний підхід, який враховує розуміння малюнка самим автором "тут і тепер" і визначається активністю неусвідомлених аспектів психіки.

При аналізі малюнка художній рівень його виконання до уваги не приймається. Мова йде, перш за все, про подавання в ньому складної проблематики й емоційних переживань за допомогою "художніх" засобів – кольору, форми.

Існує два способи роботи з готовими проективними малюнками:

1. Аналіз усіх малюнків практично одночасно, порівняння, знаходження спільного й відмінного в змісті;

2. Аналіз малюнків по черзі, від найбільш значимого до найменш – розкривається психологічний зміст кожного малюнка.

Комплекс тематичних малюнків складається з 35-38 тем, які підібрані таким чином, щоб при їх виконанні актуалізувалися емоційні аспекти досвіду, відносини до пережитих ситуацій, суб'єктивне бачення себе й власних відносин з іншими людьми. Тематика комплексу включає об'єктивування різноманітних аспектів психіки, пов'язаних із впливом родини, ставленням до інших людей, до самого себе, до пережитих подій, до освіти, професійного росту, до свого майбутнього [9].

Психоаналітична інтерпретація малюнків передбачає врахування наступних критеріїв:

- авторська інтерпретація малюнка (феноменологічний підхід);

- полісемантичність символіки;

- архетиповість символіки;

- механізми символізації (натяк, зміщення, згущення та ін.).

Таким чином, психодіагностична інтерпретація малюнків припускає інтелектуалізацію зображень самим автором, з-поза чого є можливість зафіксувати взаємозв'язок між його свідомим і несвідомим. При цьому психокорекційна процедура полягає в зосередженні уваги на системних характеристиках несвідомого, які спрямовують особистісні програми суб'єкта, що виражається в тенденціях поведінки [10].

На наш погляд, сучасний психокорекційний підхід, повинен включати інтеграцію різних напрямків. Ураховуючи, що психіка кожного індивіда неповторна, в арсеналі практичного психолога знайдуть своє застосування і методи гештальт-психології, що виходять із того, що стимул - "оборотна" фігура, яка допускає безліч тлумачень. Трансактньїй аналіз, що об'єктивує детермінованість функціонування психіки одним із трьох станів. Прийоми та вправи психодрами, що дозволяють у групі вирішувати ідентичну проблематику різних учасників і відчути зворотний зв'язок. Використання в практиці різних ігор, аналіз метафор, релаксаційних заходів дозволяє відчути безпеку, комфорт, групове та терапевтичне прийняття, послабити психічний опір, надавши волю уяві, сновидінням, фантазіям, мисленню суб'єкта.

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що діагностико-корекційна процедура на основі проективно-апперцептівного підходу дає можливість суб'єкту придбати розуміння динаміки психічних явищ, а не спиратися на стандартизовану їх інтерпретацію. У межах методу комплексного глибинного аналізу використовуються такі методики як-то: невербальна взаємодія, психодрама, психоаналіз комплексу тематичних малюнків, неавторський малюнок, психоаналітична робота з використанням предметних моделей, що дозволяє об'єктивувати логіку несвідомого, яка є неповторна в кожному конкретному випадку.

Психоаналітична інтерпретація ґрунтується на процесуальній діагностиці згідно з якою гіпотеза вибудовується поступово й порціонно, а її перевірка здійснюється на основі діалогічної взаємодії з протагоністом.