Проблема особистості та її ефективної взаємодії з іншими людьми знаходиться на перетині багатьох галузей психологічної науки, зокрема, соціальної психології, психології особистості, психології управління, практичної психології та ін.

У деяких працях, що розробляють цю проблему, розрізняють два основних типи міжособистісної взаємодії: співробітництво (кооперація) та суперництво (конкуренція). Співробітництво ─ це такий тип взаємодії, за якого досягнення мети кожним із партнерів сприяє, або принаймні не заважає реалізації цілей усіх інших учасників спілкування. При суперництві досягнення мети одним із учасників взаємодії утруднює або виключає, блокує можливість досягнення мети іншими людьми [1; 3; 7]. Деякі автори, опріч суперництва і співробітництва, виділяють і такі типи взаємодії, як уникнення, пристосування та компроміс [3; 4; 7; 8].

Слід зазначити, що співробітництво в літературі розглядається не тільки як важливий тип взаємодії між людьми, а й існує інформація, яка дозволяє вважати його одним із показників асертивної поведінки [4; 6; 8; 10].

Під асертивною поведінкою в психології найчастіше розуміється здатність особистості відстоювати власну думку; впевнена і активна позиція; здатність враховувати інтереси інших, не поступаючись при цьому своїми власними інтересами; повага до себе, до своїх прав без порушення прав довколишніх. Асертивна поведінка передбачає відкритість у взаємодії, яка орієнтована на конструктивні контакти. Основна характеристика асертивної поведінки – прагнення до максимальної спільної вигоди та співробітництва. Асертивність як якість особистості означає її автономність, незалежність від чужої думки й оцінки навколишніх людей, здатність самостійно планувати власне життя й здійснювати свої плани. У той же час, асертивність як спосіб комунікації, означає оптимальний спосіб взаємодії, при якому відсутня маніпуляція співрозмовником, на фоні блокування маніпуляції з його боку.

Міжособистісна взаємодія хоча і не охоплює всіх суспільних відносин між людьми, проте є найбільш близькою кожній особистості і відповідно впливає на психічний розвиток. Відомо, що існує складна система взаємозалежностей деяких параметрів міжособистісних стосунків від характерологічних, мотиваційних, інтелектуальних та нейродинамічних властивостей особистості [3; 7; 8].

У контексті зазначеного можна припустити, що особам, які відрізняються між собою за рівнем схильності до асертивної поведінки, властиві певні характерні для них типи взаємодії з іншими людьми.

Метою нашого дослідження було виявлення переважаючого типу взаємодії в осіб схильних і несхильних до асертивної поведінки, тобто ми вивчали, який тип взаємодії переважно вибирають особи з високим або низьким рівнем схильності до асертивної поведінки.

Дослідження проводилося на базі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. У ньому взяли участь 60 студентів першого та другого курсів біологічного факультету.

Для виявлення проявів асертивної поведінки ми використовували метод експертних оцінок. У кожній із двох груп студентів було обрано по три експерти, які відповідають наступним критеріям: 1) ознайомлені з описом предмета оцінки (попередньо з ними була проведена бесіда про прояви асертивності); 2) добре знають усіх членів групи; 3) більшою мірою їхні міркування можна вважати об’єктивними аніж суб’єктивними [9]. Цим особам були надані списки студентів, що досліджувались з інструкцією обрати тих осіб, які більшою мірою виявляють асертивність, та тих, які у своїй поведінці не виявляють ознак асертивності.

У результаті зіставлення всіх експертних оцінок було виділено дві групи осіб: 1) з вираженою схильністю до асертивної поведінки; 2) з низькою вираженістю і навіть відсутністю ознак асертивної поведінки. Оскільки метою нашого дослідження було вивчення типів взаємодії саме в осіб з крайніми, протилежними ( вираженими і невираженими) проявами асертивної поведінки, її особливості в решти студентів нашої вибірки не розглядалися.

Для діагностики типів взаємодії ми застосували методику "Самооцінка спрямованості контакту" [4]. Ця методика включає тридцять тверджень, кожне з яких представлено двома формулюваннями. Досліджуваним пропонувалося обрати те твердження, яке найбільше відповідає їхній поведінці в ситуації взаємодії з іншими людьми. Методика дає змогу виявити схильність досліджуваних до суперництва, співробітництва, уникнення, пристосування або компромісу при взаємодії з людьми. Обробка результатів дослідження здійснювалася за допомогою ключа, максимальний бал по кожному з типів взаємодії дорівнює 48 балам. Показники кожного типу взаємодії в осіб з вираженою схильністю до асертивної поведінки та з низькою вираженістю або з відсутністю ознак асертивної поведінки були отримані в результаті усереднення балів усіх досліджуваних, що увійшли до кожної з обох груп.

На рис. 1 представлені профілі типу взаємодії в осіб з високим та низьким рівнем схильності до асертивної поведінки. Кожен графік являє собою криву, що показує відхилення значення середнього показника кожної групи осіб (типу взаємодії) від середньої лінії ряду всієї вибірки.

Особливості типу взаємодії осіб з різним рівнем прояву схильності до асертивної поведінки.

Ці графіки дозволяють виявити найбільш характерні особливості в специфіці міжособистісної взаємодії осіб, що схильні, або не схильні до асертивної поведінки.

Аналіз профілів типів взаємодії показує, що особи, в яких проявляється схильність до асертивної поведінки, використовують співробітництво як основний тип взаємодії. Показник цього типу максимально відхиляється від середньої лінії ряду до додатного полюсу. На другій позиції показник компромісу, значення якого також досягає високого додатного рівня. Значення решти показників (типів взаємодії) знаходяться в межах середніх значень. У досліджуваних з низьким рівнем або відсутністю проявів асертивної поведінки, показник схильності до співробітництва при взаємодії з партнерами максимально відхиляється в сторону від’ємного полюсу. Показники решти типів взаємодії, якщо їх прорангувати за зменшенням відхилення від середньої лінії ряду, розмістилися наступним чином: суперництво, компроміс, уникнення, пристосування.

Можна припустити, що прояв цих типів взаємодії в осіб з різним рівнем схильності до асертивної поведінки матиме певну специфіку, тобто суперництво та компроміс у асертивних осіб будуть виявлятися в іншій, більш вираженій і яскравій формі, ніж у неасертивних.

Таким чином, особи з вираженою схильністю до асертивної поведінки у взаємодії з іншими людьми, характеризуються домінуванням стратегії співробітництва; вони схильні використовувати компроміс, що очевидно пояснюється здатністю враховувати інтереси інших людей у процесі взаємодії, поважати партнерів по спілкуванню та їхні права; практично не використовують уникнення як спосіб взаємодії. Це, скоріше за все, свідчить про активну і відповідальну позицію особистості з асертивною поведінкою, здатність відстоювати власну думку, досягати поставленої мети.

В осіб з низькою вираженістю або відсутністю ознак асертивної поведінки схильність до співробітництва не проявилася. Ці досліджувані використовують стратегії пристосування, уникнення та суперництва. Це може свідчити про високу залежність від партнерів по взаємодії в цих осіб, їх можна охарактеризувати як залежних від чужої думки, конформних, неавтономних, тоді як представників першої групи досліджуваних − як більш незалежних та автономних.

Отже, у результаті проведеного дослідження було виявлено, що особи, які відрізняються між собою за рівнем схильності до асертивної поведінки, використовують певні, характерні для них типи взаємодії з іншими людьми. Як і передбачалося, ті люди, які мають високий рівень схильності до асертивної поведінки у взаємодії з партнерами переважно обирають стратегію співробітництва. Схильність до співробітництва можна розглядати як складову асертивної поведінки. Ті ж особистості, які не виявляють ознак асертивної поведінки, не володіють і схильністю до співробітництва. Дані дослідження переконливо доводять, що схильність до співробітництва − важлива характеристика асертивної особистості, яка здатна налагоджувати оптимальну взаємодію з довколишніми, залишаючись при цьому самими собою і поважаючи особистість партнера по спілкуванню.

Отримані нами результати дослідження співпадають з наявними в психології тлумаченнями асертивної поведінки. Так, у працях американського психолога Э.Солтера, асертивна поведінка розглядається як оптимальний, найбільш конструктивний спосіб міжособистісної взаємодії на противагу агресії та маніпуляції і передбачає наявність схильності до співробітництва, що й підтверджують наші дослідження. Формування асертивності як риси особистості передбачає усвідомлення людиною того, наскільки її поведінка обумовлена її власними нахилами і спонуками, а наскільки зовнішніми, нав’язаними їй установками [6].

Схильність до асертивної поведінки в цілому і до співробітництва, зокрема, можна розглядати як здатність організовувати міжособистісну взаємодію з позиції " Дорослий − Дорослий", згідно з теорією трансактного аналізу Е. Берна. Тобто, асертивна особистість сприймає і поводить себе як "Дорослий" і так само ставиться до партнера по взаємодії. "Дорослий" усвідомлює свої цілі, емоції та спонуки і здатний керувати ними [12]. У сфері міжособистісних стосунків асертивність передбачає відмову від опори на чужу думку й оцінку, культивування спонтанності в поведінці відповідно до своїх власних інтересів, спонукань та настроїв при цьому поважаючи право інших людей діяти відповідно до їхніх принципів.

На сьогоднішній день розроблені різноманітні спеціальні програми соціально-психологічного тренінгу асертивності, які спираються на біхевіоральну орієнтацію або ж традиції гуманістичної психології, але всі вони тією чи іншою мірою орієнтовані на розвиток особливостей та рис особистості, які забезпечують її ефективну взаємодію з довколишніми. Найбільш важливими ознаками асертивності вважають здатність брати на себе відповідальність за власну поведінку, самоповагу та повагу до інших людей, здатність до ефективного спілкування, упевненість і позитивну установку, уміння слухати та розуміти партнера по спілкуванню, прагнення до співробітництва у взаємодії.

Висновки.

1. У результаті проведеного дослідження виявлено особливості міжособистісної взаємодії в осіб з високим та низьким рівнем прояву схильності до асертивної поведінки.

2. Особи, що характеризуються як схильні діяти асертивно, переважно використовувати стратегію співробітництва та компромісу при взаємодії з іншими людьми. Ті ж особистості, які не виявляють ознак асертивної поведінки, не володіють і схильністю до співробітництва. Люди з низькою вираженістю або з відсутністю ознак асертивної поведінки використовують стратегії пристосування, уникнення та суперництва.

3. Показники суперництва, пристосування та уникнення при взаємодії в досліджуваних обох груп розмістились у межах середньої лінії ряду, але гіпотетично вони будуть мати специфічні прояви в асертивних і неасертивних осіб.

4. Використання стратегії пристосування може свідчити про високу залежність від партнерів по взаємодії в осіб з низькою вираженістю або з відсутністю ознак асертивної поведінки.

5. Схильність до співробітництва можна вважати однією зі складових асертивної поведінки.

1. Андрєєва Г.М. Социальная психология: учебник / Г.М. Андрєєва [2-е узд., доп. и перераб.] − М.: Изд-во МГУ, 1988. − 432 с.

2. Бодалев А.А. Личность и общение / А.А. Бодалев. − М., 1983.

3. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания / Е.И. Головаха, Н.В. Панина. − К., 1989. – 211 с.

4. Елисеев О.П. Практикум по психологи личности / О.П. Елисеев. [2-е узд., испр. и перераб.]. − СПб.: Питер, 2006. −512с.: ил. − (Серия "Практикум по психологи").

5. Капони В., Новак Т. Как делать все по-своему / В. Капони, Т. Новак. − СПб., 1995.

6. Козлов Н.И. Формула личности / Н.И. Козлов. − СПб.: Издательство " Питер", 2000. − 368 с.: (Серия " Мастера психологи").

7. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: підручник / М.Н.Корнєв, А.Б. Коваленко. − К., 1995. −304 с.

8. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений / Н.Н. Обозов. − К., 1990. − 192 с.

9. Саннікова О.П. Феноменологія особистості: Вибрані психологічні праці / О.П. Саннікова. − Одеса: СМИЛ, 2003. − 256 с.

10. Совместная деятельность: методология, теория., практика. − М., − 1988.

11. Справочник практического психолога: Психотерапия / сост. С.Л. Соловьева. − М.: АСТ; СПб.: Сова, 2005. − 575 с.

12. Эрик Берн. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры, или Вы сказали "здравствуйте". Что дальше? Психология человеческой судьбы / Эрик Берн. − Екатеринбург: ЛИТУР, 2001. − 576 с.

АО:	33	45	27	30	39
НАО:	16	9	18	20	15