Сучасний стан розвитку психологічної науки дозволяє розглядати творчість і адаптацію не як взаємовиключні процеси, а як родово-видове співвідношення, де творчість є особливою формою адаптації, пов'язаною з домінуванням суб'єктної, а не ситуативно зумовленої активності. Способи осмислення людиною свого життя та місця в цьому світі визначають напрями діяльності й особистісної спрямованості людини, складаються у стратегії, які можуть по-різному проявитися залежно від змісту тих задач, до яких вони застосовуються: стратегії творчості, стратегії прийняття рішень, стратегії життєвих виборів, стратегії адаптації тощо. Ці положення зумовили інтерес до проблеми взаємовпливу і взаємопроникнення стратегій творчості і стратегій адаптації особистості.

Актуальність даної проблематики визначається наступними моментами. На сьогоднішній день у центр дослідження проблем психології висуваються питання формування творчої, професійно і соціально відповідальної особистості, готової як до постановки, так і вирішення різноманітних суспільних та професійних завдань. Така необхідність пов’язана із соціально-економічними змінами, що відбуваються в нашому суспільстві, з підвищенням вимог до людини, до її активності та відповідальності у ставленні до власного професійного та особистісного розвитку. Аналіз життєтворчих стратегій надав би можливість зрозуміти, які чинники визначають ефективність соціальної взаємодії з довколишніми людьми і сприяють самореалізації особистості.

Мета: співвіднесення стратегій творчості і стратегій адаптації, визначення взаємовпливу і взаємопроникнення.

Поняття стратегії увійшло в психологію з військової теорії, та теорії ігор. Варто підкреслити, що в різних галузях практичної та теоретичної психології, до цих пір чітко не визначено місце поняття стратегія. Це поняття використовується для позначення механізмів опанування і розглядається як актуальна відповідь особистості, як спосіб управління стресом, заснований на прагненні до вирішення проблем (за Р. Лазарусом). У цьому випадку стратегія займає підпорядковане становище по відношенню до поведінки і позначається як копінг-стратегія. Якщо ж виходити із психологічного змісту, то стратегію варто визнати більш широким поняттям, ніж стиль поведінки, що слугує для упорядкування взаємодії людини зі зміною реальності.

Поняття "стратегія" приміняється по відношенню щодо адаптації до соціальних, культурних, природних факторів, до змін внутрішнього середовища організму, до змінного образу Я. Воно використовується і у відношенні до будь-якої конкретної ситуації, наприклад, освоєння професії, і по відношенню взагалі до життя, до світу. Нерідко стратегії засновуються на приватних психологічних або психофізіологічних критеріях, наприклад, на швидкості перебудови фізіологічних реакцій, індивідуально-типологічних особливостей (Р.М.Баєвський, В.П.Казначеєв). Можливі також стратегії, що диференціюють адаптаційну поведінку за високоузагальнюючими критеріями, зокрема заснованими на ставленні до життя, до характеру людини (А.Менегетті, Е.Фромм).

Т.І. Ронгінська виділяє емоційну та когнітивну стратегії адаптації. Емоційна стратегія позначена як реактивно-пасивний опір, що зберігає досягнутий рівень адаптованості. Наявність опору приводить до зниження адаптаційних можливостей при виникненні нової ситуації. Необхідно багато часу для оволодіння даною ситуацією. Труднощі стимулюють уникнення, що в підсумку може провокувати глибокий внутрішньоособистісний конфлікт безпосередньо до розвитку неврозу. Когнітивна стратегія може бути розцінена як ознака активного опору, спрямованого на свідоме порушення рівноваги. Активна сутність цього виду опору дозволяє віднести його до фактора творчої побудови життя [6].

Когнітивна стратегія володіє великими адаптаційними можливостями. Як показав В.Франкл, вона допомагала виживати в жорстоких умовах концентраційного табору. Переорієнтація інтелекту на майбутнє реально розширювала можливості збереження життя.

Відомі стратегії, засновані на ставленні до життя. А.Менегетті визначає два стратегічні типи. Перший тип припускає ставлення до життя як "неусвідомлюваного взагалі", з характерним сприйняттям його через окремі зв'язки, в які включена людина. Кожне відношення – це ставлення до конкретного явища, але не до життя в цілому. В цьому випадку людина уявляє своє життя як некерований процес, як потік явищ, в якому вона сама завжди підкоряється будь яким домінуючим тенденціям або волі більшості. Другий тип ставлення до життя заснований на постійному, активному розвитку рефлексії. Людина усвідомлює і аналізує своє життя як ціле, як єдність минулого, сьогодення і майбутнього, перетворюючись на творця себе, власного життя і життя суспільства, до якого вона себе відносить [4].

При всій багатоманітності поглядів дослідників об’єднує ідея особистісної обумовленості стратегії адаптації. Л.І.Анцифірова, описуючи стратегії опанування з критичними ситуаціями, робить акцент на ролі особистісних особливостей у їх формуванні. Цілком можливо, що специфіка осмислення й інтерпретації важких ситуацій, застосування тих чи інших "технік життя" виступають як індикатори різноманітних типів особистості [1]. Н.Є.Водоп’янова показала зв’язок копінг стратегій з життєвою позицією особистості в сучасних умовах існування. Особи, в яких домінує активна життєва позиція, володіють великою гнучкістю стратегій подолання стресів, великою соціальною сміливістю та стійкістю до стресів кризного періоду суспільства [3].

Т.М.Титаренко в межах психології життєвої кризи розглядає опанування поведінкою як свободу ставлень особистості до складних обставин. Припускається, що успішність рішення складної життєвої ситуації, залежить перш за все від самої людини, а саме, її ставлення до власних можливостей вирішення конфлікту. Також підкреслюється зв’язок між характеристиками суб’єктивного смислового простору та ефективністю адаптаційних можливостей людини. Важливими параметрами в суб’єктивній картині ситуації, на думку автора, виступають, по-перше, уявлення про ситуацію, по-друге, уявлення про способи її подолання. Подолання може бути як цілком усвідомленим, так і неусвідомленим, з усіма перехідними формами, частковою, тимчасовою усвідомленістю. Опанування, на думку автора, використовується людиною для керівництва власними передбаченнями та переживаннями кризової ситуації [7].

Таким чином, термін "стратегія" набуває самостійного значення лише тоді, коли йдеться про вияв рис особистості, які відбуваються в домінуючій тенденції її розумових дій чи поведінки взагалі. Стратегія характеризує не лише вектор дій і вчинків, але й залучення особистості до переживання, що повсякчас відбувається, і надає поведінці своєрідних відтінків. Особистість виступає в ролі основного регулятора реалізації стратегії, забезпечуючи її якісну своєрідність та визначаючи її динамічні особливості. Це структурує загальний адаптаційний ефект, виділяє із безладних поведінкових виявів ті, які необхідні особистості, залученій до перетворення середовища. Завдяки особистісній регуляції, з одного боку, збільшується число варіантів поведінки на рівні групи і суспільства, з іншого, – зростають диференціація та виборність адаптаційної поведінки на рівні індивідуальності.

Стратегію можна розглядати як одну із особливих форм реалізації особистості в процесі життєтворчості. Автор системно-стратегіальної концепції діяльності В.О. Моляко визначає стратегію як особистісне утворення, що складає основу творчої обдарованості, та наголошує на існуванні індивідуальних відмінностей у продукуванні та використанні одних і тих самих стратегій. Говорячи про необхідність вибору та прийняття рішень в умовах альтернативності, учений вказує на творчий характер цього процесу і називає його розгалуженою системою можливих дій. Стратегія є вузловим поняттям парадигми системно-стратегіальної діяльності. В узагальненому розумінні – це генеральна програма дій, головний напрям пошуку і розробки, які підпорядковують собі решту розумових дій. Стратегія характеризує як власне самі дії, так й особистість суб'єкта цих дій.

Цей підхід виявився продуктивним при дослідженні окремих аспектів обдарованості, зокрема проблеми розуміння в процесі творчості (А. Б. Коваленко), проблеми розвитку математичних здібностей (Л. А. Мойсеєнко), проблеми розкриття механізмів візуального мислення (С. М. Симоненко), проблеми розвитку інтелекту (М. Л. Смульсон), проблеми прийняття рішень у педагогічній діяльності (В. М. Чернобровкін).

Оскільки особистісні творчі якості людини певною мірою формуються в процесі діяльності, то ознакою стратегічного творчого підходу до розв'язання життєвих задач є вміння самостійно бачити проблеми, планувати та здійснювати роботу в залежності власних можливостей, вчасно оцінювати ситуацію й коригувати свою діяльність. Отже стратегія як особистісне утворення вирізняється системним підходом до подолання проблем у ситуації, яка склалася, а також збалансованістю усіх особистісних ресурсів.

Стратегії беруть участь у регуляції як рутинних, так і творчих діяльностей. Вирішуючи стандартні задачі, люди застосовують алгоритми стратегії, а при вирішенні проблемних задач зростає ймовірність застосування евристичних стратегій. Тобто, для вирішення задач, які не оцінюються людиною як значимі за ознакою творчості, вибираються менш "творчі" стратегії, такі як стратеги аналогії чи випадкових підстановок. Ті ж задачі, параметри яких залишаються недовизначеними, підводять людину до вибору творчих стратегій. При цьому стратегія випадкових підстановок може бути використана для пошуку, окреслення нових параметрів, які "довизначають" задачу, а стратегія реконструювання вибирається тоді, коли це неможливо зробити. Таким чином, найбільш творча стратегія реконструювання імпліцитно містить у собі найбільшу ймовірність, яка проявляється і в невизначеності параметрів контролю за ходом творчої діяльності і в їмовірній прогнозованій можливості невдачі. Відтак зростає суб'єктивна цінність не тільки результату (у випадку, коли він все ж буде), але й шляхів його досягнення й тих помилок, урахування яких може знадобитися при плануванні творчої діяльності в майбутньому [5].

Порівнюючи діяльність за критерієм співвідношення творчих і нетворчих компонентів діяльності, дослідники доходять наступного висновку. Діяльність, де творчий компонент переважає, відрізняються вищим рівнем недовизначеності. Люди, які віддають перевагу творчим стратегіям у суб'єктивній моделі, що регулює діяльність, мають виражені пріоритети. Ці пріоритети дають їм змогу приймати рішення на основі інформації, що в принципі не може бути повною. У цьому випадку параметри успішності вирішення задачі більшою мірою задаються самим суб'єктом, а не умовами задачі чи зовнішньою оцінкою. Це вказує на зростання ролі суб'єктності у творчій діяльності [5].

Отже, творчість характеризується ситуацією невизначеності. Саме це положення дозволяє вважати творчість одним із визначальних чинників того, що успішна адаптаційна стратегія буде застосовуватися знову і знову, а її регуляторна функція поступово набуватиме ціннісних характеристик. Критерій творчості стає вирішальним при виборі адаптаційної стратегії. Здатність до вирішення нетипових, нестандартних, нових задач є сутнісною характеристикою людини. Стратегії творчої діяльності — це типові, загальні, найефективніші специфічно людські способи активної адаптації до світу.

Суб'єктивна детермінація активності творчої особистості дозволяє їй узгоджувати свої індивідуальні особливості, статусні, вікові можливості, власні домагання з вимогами суспільства у відповідності зі своїми цінностями. "Стратегія творчості — це спосіб буття, при якому людина свідомо чи несвідомо займає позицію активного творця свого життя, спираючись на такі цінності, як любов, краса, Добро, розвиток, тобто здійснюючи вибір на користь душевного і духовного здоров'я" [2, с. 78].

Включення обдарованої особистості у творчу діяльність позначається на характері її відносин як суб'єкта соціальних стосунків. У цьому контексті творчі стратегії виступають як спосіб існування людини в системі життєвих відносин. У процесі творчості людина реалізує домагання визнання, здобуваючи повагу інших людей, формує власну самоповагу, посідає певний соціальний статус. Отже, із творчістю пов'язане вирішення життєвих проблем людини, задоволення її найважливіших потреб. Творчі стратегії є засобом адаптації людини у світі, тому процеси, які їх складають, переводяться у план свідомої регуляції. Усвідомлені способи вирішення проблем адаптації виступають для людини як цінності.

Таким чином, стратегії виникають у процесі адаптації людини до світу. Маючи спільну для всіх мисленнєву основу, стратегії завжди є індивідуальними, оскільки відображають особливі, цінні для окремої людини способи взаємодії зі світом. Стратегії є важливою складовою життєвого досвіду людини. Здатність структурувати власний досвід, проектувати його в майбутнє, спонукає людину до утримання в полі свідомості тих способів мислення і діяльності, які виявлялися успішними. Стратегії творчої діяльності – це типові, загальні, найефективніші специфічно людські способи активної адаптації до світу. Критерій творчості стає вирішальним при виборі стратегії адаптації.

Перспективним, на наш погляд, може стати вивчення впливу моделі світу на створення стратегій адаптаційної поведінки. Саме під впливом такої моделі утворюється система соціокультурних уявлень про своє життя і своє місце в ньому, проектується майбутнє і реалізується власний життєвий проект. Ця модель слугує універсальним інструментом для створення індивідуальних адаптаційних стратегій.